не впевнені, що вона уже відчула подібне або якщо не створимо ситуацію, в якій викликали б з її емоційної пам'яті подібне відчуття. Роль учителя, також як і роль режисера, викликати виконання свідомої вольової дії. А почуття, відчуття й афекти, з яких народяться імпульсивні дії та мимовільні рефлекси, самі виникнуть у його учня у процесі виконання цих свідомо вольових дій. Якщо вольові дії логічні та послідовні, вони в будь-якому випадку викликають і відповідні почуття.
Як у творчості актора, так і у творчості учня не повинно бути нічого штучного, механічного; будь-яка дія має підкорятись вимогам органічності - це четвертий основний принцип Станіславського. Пітер Брук коментує цей принцип у такий спосіб: «У театрі імпульс може не піти далі одного здригу... Щоб цей здриг пройшов через весь організм, потрібне повне звільнення, що або від Бога дано, або досягається працею...».
Діти часто грають із винятковою природністю. Але якщо вони не пережили напруженість пізнавального процесу, якщо подія чи випадок не пройшли через їхні власні органи почуттів, через їхню свідомість, відповідно і їхні дії будуть механічними, наслідувальними.
Останній етап творчого процесу в акторській майстерності за Станіславським - це створення сценічного образу за допомогою органічного творчого перевтілення актора в цей образ. Принцип перевтілення - п'ятий основний принцип його системи. На думку Г. Крісті, «творчість починається з магічного «якби» Станіславського, тобто з переключення з площини реального життя у площину уявлюваного». Справжній зміст магічного «якби» розкривається вмінням актора поставити себе в обставини, що запропоновані роллю. Для цього Станіславський рекомендує актору вчитися сценічній наївності й безпосередності в дітей, які, будучи звільненими від «розсудливого аналізу», легко захоплюються вигадкою. Віра в неї особливо характерна для їхніх дій в уявлюваному житті («якби я була вчителькою...», «якби я був шофером») тощо. В умови вигадки діти мають входити поступово. Ми не можемо вимагати від них перевтілитись, наприклад, у роль скульптора, якщо заздалегідь не впевнені, що вони знають це слово і якщо ми не викликали достатньо великий інтерес до тієї діяльності, якою займається скульптор. Магічне «якби» Станіславського - це дія актора від свого імені («якби я був Патиланом...» або «якби я був Маленьким Принцем...»). Дія актора буде правдивою, якщо він правильно оцінить запропоновані автором обставини. Унаслідок точної оцінки обставин народжується реакція, у результаті якої виникає сама дія, що спрямована на подолання нових обставин.
У чому полягає позитивність цього принципу, і чим може скористатись учитель початкової школи у своїй педагогічній роботі? Діти роблять із задоволенням дії в умовах вигадки. Це активізує їхню уяву й емоційну пам'ять, але тільки за умови, якщо вчитель пред'явить їм такі обставини, що враховують їхні вікові особливості, певний життєвий досвід, інтереси. При виявленні обставин дуже важливим є вказати на час і простір, у якому відбувається дія (коли це відбувається - уранці чи ввечері, улітку чи взимку; де - у лісі, удома чи у класі). Крім того, відомо, що будь-яка дія здійснюється за визначеною метою та реалізується на підставі визначеної задачі. У цьому відношенні вчитель початкової школи може полегшити свою діяльність опанування навчання про сценічну задачу Є. Вахтангова. На його думку, сценічне завдання складається з трьох елементів: дія (що я роблю?), мета (навіщо я це роблю?) та пристосування (як я це роблю?).
Дія та мета характеризуються свідомістю й тому можуть бути задані заздалегідь. Перед тим як почати діяти, учитель має знати, що саме він буде робити та з якою метою, тобто - які дії належить зробити його учням і з якою метою. Але, реалізуючи дану дію, учень зіштовхується із зовнішнім середовищем, переборюючи опір цього середовища (заважаючі обставини), учень пристосовується до них і з цією метою використовує різні засоби впливу на це середовище (фізичні, вербальні, мімічні тощо). Ці засоби Станіславський називає пристосуваннями.
Інакше кажучи, якщо дію та мету можна попередньо задати, то пристосування розшукуються у процесі дії. Це, звичайно, залежить від природної здатності до вільного, довільного, нічим не обумовленого сприйняття та реакції з боку дітей, а також від уміння вчителя організовувати творчий процес за допомогою свідомого вселяння й підсвідомого змісту.
«Щоб грати, необхідно багато працювати, - пише П. Брук, - але коли переживаєш роботу як гру, то це вже не робота».«Робота як гра», «навчання як гра», «виховання за допомогою гри» - чи можливо їх вплести в педагогічний підхід учителя початкової школи? І якщо можна, чи приведе це до підвищення результативності навчально-виховного процесу?
На сьогодні педагог застосовує, як правило, якийсь штамп або, у кращому випадку, довіряється своєї інтуїції. Станіславський не заперечує необхідність інтуїції у творчості, але тільки за умови, якщо вона свідомо контролюється та спрямовується. Педагог має вміти розкрити свідомі шляхи підсвідомої творчості. Це зовсім не легко і не просто. Це припускає знання середовища й умов, у яких розвивається дитина; знання всіх соціальних, психологічних і соціологічних передумов і спосіб їхнього впливу на психіку дитини; знання процесів і механізмів у емоційному, інтелектуальному та соціальному дозріванні дитини. І не на останньому місці, треба підкреслити, що сьогодні творчої уяви та спритності можуть досягти тільки ті вчителі, які у своїй ро
