Поряд з груповими виставками почали влаштовуватися і персональні: І.І, Труша (1899, 1901), Й.П. Куриласа (1900), О.Х. Новаківського (1911, Краків) та ін. Показово, що західноукраїнські митці починають брати участь у виставках польських художників, чого раніше майже не було. Так, О.Л. Кульчицька свої перші твори експонувала на виставці, організованій польським Товариством прихильників красних мистецтв (1909).

Пожвавлення мистецького життя спричинилося до зародження на Західній Україні художньої критики, біля джерел якої стояли І.Я. Франко і І.І. Труш. У 1900 році І.Я. Франко опублікував у „Літературно-науковому віснику" рецензію на першу персональну виставку І.І. Труша, яку можна вважати основоположною для західноукраїнської художньо-критичної думки. У цій статті Франко висловив ряд думок, принципово важливих для подальшого розвитку західноукраїнського образотворчого мистецтва. Відзначивши самобутню індивідуальність І.І. Труша, підкресливши його неабиякий талант як пейзажиста, рецензент разом з тим вказав на недооцінку молодим художником побутового жанру, а також на відсутність у деяких його творах „типового галицького обличчя", тобто чітко виражених рис національної своєрідності.

Під впливом Франка розгортається художньо-критична діяльність І.І. Труша. У 1905 році І.І. Труш разом з композитором С. П. Людкевичем починає видавати ,Дртистичний вісник" – перший західноукраїнський мистецьк журнал,

в якому публікує ряд статей теоретико- та історико-мистецького характеру („З малярської робітні", „Нові напрямки у малярстві", „Виставка українських артистів", „Фотографія і штука малярства" та ін.), в яких порушує важливі проблеми малярської творчості та сучасного йому мистецького процесу.

Показово, що західноукраїнським мистецьким процесом починають цікавитися польські художники та художні критики. Змістовну статтю-відгук на першу Всеукраїнську художню виставку надрукував, зокрема, у „Літературно-науковому віснику" відомий польський живописець Р. Братковський, в якій високо оцінив цю знаменну для української національної культури подію.

Важливим фактором, стимулюючим розвиток образотворчого мистецтва на Західній Україні, зокрема в Галичині, було заснування у 1913 році у Львові музею українського мистецтва. Очолений видатним вченим і громадським діячем І.С. Свєнціцьким, музей став згодом не лише одним з найбільших сховищ національних мистецьких скарбів, а й осередком наукових досліджень в галузі образотворчого мистецтва.

На відміну від художників Наддніпрянщини, які здобували художню освіту, головним чином, в художніх закладах Росії, західноукраїнські митці, як уже відзначалося, були вихованцями європейських художніх академій. Так, Віденську художню академію закінчили К.М. Устиянович, А.Й. Кохановська, Ю.І. Панкевич; Мюнхенську – М.І. Івасюк, Я.В. Петрак, М.Д. Сосенко, Краківську – Т.Д. Копистинський, І.І. Труш, А.І. Манастирський, О.Х. Новаківський. Крім того, деякі з західноєвропейських митців по закінченні художніх академій певний час стажувалися в приватних студіях у Німеччині, Франції та Італії. Ця обставина наклала важливий відбиток на характері розвитку західноукраїнського образотворчого мистецтва. З одного боку, в ньому повільніше, зокрема на першому етапі, проходив процес переборення традицій академізму у порівнянні з образотворчим мистецтвом Східної України, а з другого боку – інтенсивнішим був вплив на західноукраїнських художників мистецтва модерну, позиції якого в європейських художніх академіях, особливо на зламі століть, були досить сильними. Вплив цей був настільки відчутним, що творчість окремих західноукраїнських художників, зокрема І.І. Труша, О.Х. Новаківського, М.Д. Сосенка та О.Л. Кульчицької та деяких інших, сучасні дослідники небезпідставно розглядають в контексті ідейно-художніх принципів, характерних для представників так званої „львівської сецесії"".

У творчості згаданих (та й не тільки згаданих) митців й справді не важко знайти риси, які свідчать про плідне використання ними досягнень тих чи інших шкіл і течій тогочасного новітнього мистецтва, починаючи від імпресіонізму й декоративного монументалізму (І.І. Труш, М.Д. Сосенко) і кінчаючи експресіонізмом і символізмом (О.Х. Новаківський, О.Л. Кульчицька). Як і художники-новатори Східної України, вони сміливо експериментували, вдаючись при цьому до використання засобів і прийомів, властивих середньовічному та народному мистецтвові. Психологізм у їхніх творах нерідко поступався місцем поетизації та філософському наповненню образів. Серед художніх засобів, якими вони користувалися, важливу роль відіграють живописна метафора та символ.

І все ж провідним творчим методом західноукраїнських митців залишався реалізм. Причому у різних митців він проявлявся по-різному. Одні з них, як, наприклад, Й.П. Курилас, Я.В. Петрак, М.І. Івасюк, А.І. Манастирський, та їн. були в цьому плані традиціоналістами, інші (І.І. Труш, М.Д. Сосенко, О.Х. Новаківський, О.Л. Кульчицька) збагачували свій реалістичний метод, використовуючи досягнення модерну. Разом взяті, вони збагатили національний живопис новими темами й мотивами, новими засобами композиційного й колористичного вирішення живописних творів. З-під пензля західноукраїнських митців в українському живописі з'явилися, зокрема, неповторні за своїми мотивами й глибоко поетичні твори на гуцульську тематику, а також найбільш досконалі зразки гірського пейзажу. Значний внесок зробили західноукраїнські митці в розвиток монументального живопису.

1.2.Сучасний пейзаж

Становлення Українського пейзажу ХVII-ХVIII ст.Визвольна боротьба українського народу, що особливо загострилася після Люблінської унії 1569 р. та церковної Берестейської унії 1596 р., викликала раптовий бурхливий розквіт національної культури. Розвивається мова, з'являється бойова і пристрасна полемічна література, глибоких змін зазнає мистецтво, значної популярності набувають народна дума та пісня. Незважаючи на церковний характер культури того часу з її консерватизмом, в науковому мисленні епохи виникають і формуються нові, прогресивні поняття, входять в ужиток нові культурні цінності. Глибока пошана до власних традицій не перешкоджала водночас і використанню творчих досягнень європейського середньовіччя та часів Відродження.

Напружена соціальна боротьба позначилася на суспільному світогляді, сприяла дальшому розвиткові естетичних