Розділ ІІ

2.1. Художньо – естетичні особливості художників – пейзажистів Період розвитку декоративно-ужиткового мистецтва України є значущим у плані ствердження його соціально-культурного потенціалу. Творчо наслідуючи традиції, художники залучаються до загального річища розвитку сучасної культури.

«Духовність, - пише Т.Шевченко, - інтегрована властивість особистості, що проявляється в необхідності жити, творити згідно з ідеалами істини, добра і краси - виступає як показник рівня людських стосунків, почуттів, здатності до співпереживання, жалю і милосердя.»

Декоративно-ужиткове мистецтво живе на основі спадковості традицій і розвивається в історичній послідовності. Воно має глибинні зв'язки з історичним минулим, ніколи не розриває ланцюжка локальних і загальних законів, які передаються із покоління в покоління, збагачуються новими елементами. Розглядаючи сучасне декоративно-прикладне мистецтво, ми оцінюємо і його місце в людській діяльності, житті.

Образотворче мистецтво безпосередньо входить у сферу матеріальної і духовної культури народу. У цьому плані становлять інтерес дослідників про І аспекти умовного розмежування матеріальної і духовної культури, спеціальне виділення художньої культури на тій основі, що в останній відбувається процес І злиття матеріальної, реальної форми і духовного змісту.

Труш Іван Іванович(17.1.1869, с. Висоцьке, тепер Львівська обл. - 22.111. 1941, Львів) – живописець і художній критик. У 1891-97 рр. вчився в Краківській академії красних мистецтв у Я. Матейки та Я. Станіславського. В ранній період творчості виступав переважно як пейзажист („Чорний став у горах", приватна збірка, Львів), створив портрети видатних діячів української культури: І. Франка (1897р., ЛМУМ), В. Стефаника (1987р., меморіально-літературний музей Стефаника в с. Русові Івано-Франківської області), Лесі Українки (1900р., ЛМУМ), М. Лисенка (1900р., приватна збірка, Київ).

Труш – один з найвизначніших в українському живописі майстрів ліричного пейзажу (серії „ Луки і поля", „ Копиці", „ Самітна сосна", „В обіймах снігу"; краєвиди Києва та Дніпра - ,, Золодимирська гірка", „ Дніпро" 1910р., „ Софійський собор", „ Могила Т. Шевченка в Каневі", „ Захід сонця в лісі"; яскраві пейзажі Карпат, Криму, Італії, Єгипту, Палестини).

Велике місце в творчості Труша належить жанровим картинам з життя гуцулів (, Гагілки", „ Гуцулка з дитиною", „ Трембітарі", „ Сільський господар", 1933р.).

Труш очолював реалістичний та демократичний напрям у західноукраїнському живописі. Він був одним з організаторів художніх об'єднань „ Товариство для розвою руської штуки" (1898р.) і „ Товариство прихильників української літератури, науки і штуки" (1905р.) і „ Артистичний вісник" (1905р.).

В 1905 році за ініціативою Труша у Львові було відкрито першу художню виставку, де експонувалися твори митців західних та східних земель України.

Труш є автором багатьох літературно - і художньо-критичних статей (зб. "Про мистецтво і літературу", К., 1958). Деякий час викладав у Київській малювальній школі М. Мурашка. В 1939 р. брав активну участь в організації Львівської філії Спілки художників УРСР.

Новаківський Олекса Харлампійович (14.Ш 1872, с. Слободо-Ободівка, тепер Вінницька обл. - 29.VIII 1935, Львів) – живописець. Початкову художню освіту здобув в Одесі (1888-92рр.), де вчився у Ф. Клименка.

У 1900 році закінчив Краківську академію красних мистецтв. Учителями Новаківського тут були В. Лущкевич та Я. Станіславський. З 1913 жив і працював у Львові, де, крім творчої роботи, розгорнув широку педагогічну діяльність і заснував художню школу (1923р.).

Багатогранний талант Новаківського виявився у різних жанрах живопису: пейзажі, портреті, тематичній картині, декоративно-монументальних композиціях, натюрмортах. Його полотна відзначаються ясністю і цілісністю композиційної побудови, звучністю декоративно трактованого кольору, чіткістю і виразністю малюнка.

На деяких творах Новаківського помітно вплив експресіонізму.

Серед творів: „ Діти" (1905р.), „ Весна" (1909р.), „ Автопортрет" (1911р.); панно „ Народне мистецтво" (1916р.) та „ Наука" (1916р.); „ Весна в с. Могилі" (1911р.), „ Пробудження" (1912р.), „ Молох війни" (1919р.), „ Юрський собор" (1925р.), „ Втрачені надії" (1903-08р.), „ Коляда" (1907-10р.), „ Революціонерка" (1923р.); „ Автопортрет з дружиною", „ Гуцулка" (1935р.).

Манастирський Антон Іванович (2.ХІ. 1878, с. Завалів тепер Тернопільська обл. – 15.У. 1969р., Львів) – живописець, народний художник України (з 1957р.). В 1895-1899 роках вчився у Львівській художньо-промисловій школі, 1900-1905рр. – в Краківській академії красних мистецтв. Жив і працював у Львові.

Створив багато пейзажів („ Зима в Карпатах", 1904р., „ Міст над Прутом", 1914р., „В Карпатах", 1951р., „ Гірський потік", 1955р.), жанрових картин („ Ярмарок в селі Ділятині ", 1914р., „ Два приятелі", 1920р., „ Паламар", 1932р., „ Гуцули-колгоспники", 1951р.); історичних полотен („ Прощавайте, товариші", 1917р., „ Запорожець", 1932р., „ Вчора і сьогодні", 1940р., „ У таборі Кармалюка ", 1950р.); картин на теми українських народних пісень „ Ой, під гаєм, гаєм", 1917р., „ Ой ходила дівчина бережком... ", 1926р. і літературних творів („У ворожки", 1910р.; „ Катерина", 1913р., за поемами Т. Шевченка ; „ Тарас Бульба", 1952р., за повістю М.Гоголя); ілюстрації до дитячих книжок і шкільних підручників.

Монастирський створив і низку портретів („ Портрет матері", 1907р., „ Портрет гуцульського різьбяра Ф. Шкрібляка ", 1929р. та ін.).

Майстер ліричного пейзажу Петро Олексійович Левченко належить до наймолодшого покоління передвижників, яке продовжило традиції О.К. Саврасова, І.І. Шишкіна, А.І. Куїнджі, В.Д. Полєнова, М.К. Клодта та інших видатних художників, що працювали в галузі пейзажу. Ідеї передвижників, їхня боротьба за демократичне