Є в живописному доробку Михайла Павловича полотна, що вражають своїм епічним розмахом, панорамністю. Вони сповнені величі, своєрідної космічйості світовідчуття: тут і могутні первозданні гори, що тануть у блакитному безмірі і вражають монументальністю, навіюючи враження вічності всього сущого на землі. Ірреальне світло, що лине з високості, заливає всю композицію, перевтілюючись у холодні тремтливі барви ("Над Черемошем" (1958), "Перед грозою" (1965), "Над Свічею " (1975)).

Для поповнення запасу життєвих вражень М. П. Фіголь багато подорожував як по Україні, так і за кордоном. Кожен його етюд, замальовка чи начерк – плід серйозних роздумів митця над дійсністю. В пейзажах М. П. Фіголя органічно поєднується життєва конкретність з широким узагальненням. Митець розуміє, що формальний прийом сам по собі позбавлений художньої цінності, що він набирає ваги лише в цільній структурі художнього твору як одна з її складових частин. На граничній економії образотворчих засобів художник будує свої роботи "Ранок на Дунаї" (1980), "Вірменський краєвид", " Таллінський мотив" (1985), у яких виходить за межі побутової замальовки і створює фактично викінчені жанрово-пейзажні композиції, що дають простір для роздумів та почуттів. Шлях автора до глядача лежить через стилізацію та декоративність. Значну кількість полотен художник намалював на основі матеріалу, зібраного під час зарубіжних поїздок, –"Тадж-Махал", "Калькутта" (1974), "Будапешт. Стара брама" (1976), " Замок Вранов - на - Диї ", (1980). Ці картини напоєні емоціями, пройняті чуттям щирої закоханості в світ – такий безмежний і водночас такий близький. У даних роботах особливість живописної манери митця, який часто використовує майже локальний колір, повністю відповідає образним завданням. 3.3 Бойчук Богдан Васильович

Уродженець с. Крилос Галицького району, художник за фахом (закінчив Косівський технікум народних художніх промислів ім. В. Касіяна та Львівський поліграфічний інститут ім. І. Федорова, відділення художньої ілюстрації книги). Професійне зростання Б. Бойчука пов'язане із кафедрою образотворчого мистецтва і дизайну Прикарпатського університету ім. Василя Стефаника. Творчий шлях Богдана Бойчука як живописця розпочався у середині 1980-х рр., під час пленерних виїздів зі студентами до Ворохти. Неабияке значення мали тоді для нього фахові поради знаних майстрів карпатського краєвиду М. Фіґоля та 3. Кецала. Живописні пошуки початкового періоду, втілені у полотнах «Зимові візерунки», «Гори співають», «Карпатське село», наближені до імпресіонізму, однак не тотожні йому, бо спрямовані передовсім на декоративне вирішення картинної поверхні. У більшості творів пейзажного жанру спроби епічного потрактування карпатського ландшафту в панорамному його баченні, з неозорими блакитними вершинами на горизонті, раз по раз нівелюються дрібною структурованістю передніх планів. Тут простежуються скупчення замкнених, локальних зон, що виступають оазами людських поселень. Саме цим, одомашненим і зігрітим світлом дня мікропросторам, з їхніми оборогами, кладками, воринням, теплими зрубами хат, віддає перевагу художник, лірично переживаючи затишшя гуцульського села, тоді як у тогочасних акварельних роботах відобразились пошуки інших мотивів, намагання оновити стилістику. Стимулом до змін авторської манери стало вдумливе споглядання теренів рідної Галичини, їх зображення на полотні вимагало досконалішого вміння відтворити повітряність, плавність ритмів тутешньої природи, м'яке перетікання барв у співзвучності з благоговійним настроєм художника посеред знайомих з дитинства місць («Подих осені», «Перед дощем», «На берегах Лукви »). Серед робіт, виконаних Богданом Бойчуком упродовж останніх років, варті уваги невеликих розмірів картини етюдного характеру, в яких активізовано суто живописні засоби виразності (розкутий пензель, рухоме світло - повітряне середовище, фактурний фарбовий шар, багатство кольорових тіней) і які водночас вступають у протиріччя з принципами класичного пленерного малярства, виводячи митця на нові обрії. Йдеться про експресивне переживання простору, про міцну, не властиву етюдові композиційну вибудуваність, про значущість і монументальність невибагливого мотиву, наповненість його культурними асоціаціями. Пейзажні образи у творах «Рідні мотиви», «Кущ ліщини» засвідчують наближення їх автора до виконання справді живописної місії – показувати дійсність у безпретензійних, але глибоко відчутих формах видимої матерії.

2.2. Стилістичні особливості пейзажного жанру ХХ ст.

Український живопис XX століття, як і вся українська національна культура тієї доби, розвивався в складних історичних умовах. Передусім слід відзначити той факт, що територія України не становила собою єдиного державного об'єднання. Як і раніше, вона продовжувала залишатися поділеною несправедливими кордонами на східну і західну частини, внаслідок чого соціально-економічний розвиток у кожній з них відбувався по-різному, відзначався своїми специфічними особливостями.

У Східній, Наддніпрянській Україні, яка входила до складу Російської імперії, інтенсивно розвивається капіталізм. Швидкими темпами, зосереджуючись головним чином у великих містах, зростає промисловість. Товарно-грошові відносини все глибше проникають в село, капіталізуючи його. Поступово змінюється соціальна структура українського суспільства, важливу роль у ньому починають відігравати нові класи, що виникли в процесі розвитку капіталізму – фабрично-заводський пролетаріат і національна буржуазія.

Подібні процеси, хоч і менш інтенсивно, відбуваються і на західноукраїнських землях – у Галичині, Буковині, Закарпатті – окраїнних провінціях Австро-Угорщини, які перебували в її складі, фактично, на правах напівколоній. Цісарський уряд не був зацікавлений в економічному процвітанні цих територій, а тому промисловість тут розвивалася уповільненими темпами. Сільське господарство, в якому залишилося ще чимало феодально-кріпосницьких пережитків, переживало глибоку кризу. Задихаючись від безземелля,