Зона лісостепу і степу дуже змінилися за останні кілька століть. Колись лісостеп вкривали густі ряснолисті ліси з вкрапленнями степових галявин, а степ буяв різнотрав'ям та ковилами. Згодом внаслідок хліборобського освоєння вигляд обох природних зон стали визначати безкраї лани, які у лісостепу межу ють з рештками лісових масивів, а в степу — зі штучними лісосмугами. Традиційна культура українців обох макрорегіонів формувалась під впливом ландшафту, який можна позначити словом "поле" — неозорий простір під високим блакитним небом, з шовковим колоссям пшениці та жита, в якому мерехтять сині волошки та червоні маки.

Справжнім сплавом регіональних типів Лісостепу є одяг населення степової України. У ньому переплітаються традиції Поділля, Середнього Подніпров'я, Полтавщини, Слобожанщини. Степовий комплекс вбрання характеризується широким використанням тканин фабричного виробництва, домінуванням новітніх міських тенденцій в оздобленні та окремих фрагментах і збагаченням його елементами одягу інших етносів. Традиційний комплекс вбрання цього регіону досліджено значно менше у порівнянні з іншими регіонами. Вочевидь, у поліетнічному оточенні відбувався взаємовплив між традиційними формами вбрання українців та молдаван, болгар, греків, кримських татар, росіян. Шкода, але у музейних колекціях майже не зберігся традиційний одяг українців, які заселяли Степовий регіон. Проте наявний матеріал дозволяє стверджувати: індикатором нижньоподніпровського регіонального комплексу є кареподібна форма горловини сорочок, керсеток та юпок, а одеського — сорочки подільського типу.

Наприкінці XIX — на початку XX ст. українське традиційне вбрання було як життєво необхідним компонентом побуту, так і одним з обрядових атрибутів. Сьогодні воно відсутнє у щоденному використанні і виступає лише як символ національної приналежності.

В уяві більшості наших сучасників усе розмаїття українського національного одягу зводиться лише до трьох типів: полтавського, гуцульського та волинсько-поліського. Ознаками полтавського вбрання є плахта, вишита "білим по білому" сорочка, керсетка з аплікаційним орнаментом, пишний вінок зі стрічками. Для одягу гуцулів характерні дві запаски, багато декорований кептар, розкішний головний убір з металевими прикрасами, постоли. Волинсько - поліський тип у порівнянні з двома попередніми скромніший, і його можна відрізнити за червоно-білою гамою спідниці, сорочки, запаски і хустки, пошитих з тканин домашнього виробництва. Такі уявлення про народний костюм звужують наші знання про багатство і різноманітність українського традиційного вбрання. Пропоноване стаття ставить на меті зруйнувати існуючі стереотипи і показати широкий спектр регіональних типів вбрання, про які навіть багато хто не здогадується.

Українська культура вбрання була різноманітною, багатобарвною та привабливою, щоб це твердження не було голослівним ми обрали спосіб реконструкції регіональних комплексів вбрання на основі автентичних речей, прагнення до довершеного і витонченого.

Історія народної вишивки в Україні іде коренями в глибину століть. Дані археологічних розкопок і свідчення мандрівників і літописців підтверджують, що вишивання як вид мистецтва в Україні існує з незапам'ятних часів. Вишивкою, за свідченням Геродота, був прикрашений одяг скіфів. Знайдені на Черкащині срібні бляшки з фігурками чоловіків, датовані VІ ст., при дослідженнях показали ідентичність не тільки одягові, але і вишивці українського народного костюма XVІІІ-XІX ст. Арабський мандрівник X ст. у своїх розповідях про русів згадує, що вони носили вишитий одяг. На жаль, пам'ятники української вишивки збереглися тільки за останні кілька століть, але і цього досить, щоб з'ясувати, що елементи символіки орнаментів української вишивки збігаються з орнаментами, що прикрашали посуд давніх жителів території України періоду неоліту, трипільської культури.

У далекій давнині основні мотиви вишивки відображали елементи символіки різних древніх культів. Протягом багатьох століть безпосередній конкретний зміст символів на вишивках губився, але традиції їхнього використання не зникли. За мотивами орнаменти вишивок поділяються на три групи:

геометричні (абстрактні)

рослинні

зооморфні (тварини).

Геометричні (абстрактні) орнаменти властиві всій слов'янській міфології. Вони дуже прості: кружечки, трикутники, ромби, зиґзаґи, лінії, хрести (прості й подвійні). Важко судити, який зміст вкладався в ці символи раніше. Сьогодні на їх основі в народній вишивці широко використовуються такі мотиви, як «баранячі роги», «кучері», «кудрявці», «гребінці» та ін.

В основі рослинного орнаменту лежить прагнення принести у вишивку красу природи. Навіть гранично умовні візерунки виникли в результаті спостереження реально існуючих у природі форм. В українській вишивці часто використовуються такі мотиви, як «виноград», «хміль», «дубові листи», «барвінок» та ін. Деякі з них несуть у собі відображення древніх символічних уявлень народу. Так, мотив «барвінку» є символом нев'янучого життя, візерунок «яблучне коло», розділений на чотири сектори, з вишиванням протилежних частин в одному кольорі — символом любові. У сучасній вишивці зустрічається і древній символ «дерево життя», зображуваний переважно стилізовано у формі листів і гілок.

У вишивках зооморфних (тварин) орнаментів зображуються: кінь, заєць, риба, жаби; із птахів — півень, сова, голуб, зозуля; з комах — муха, метелик, павук, летучі жуки. У багатьох випадках зооморфні орнаменти є своєрідний, властивий даній вишивальниці, зображеннями, у яких відбиває її індивідуальне бачення візерунка. У подібних орнаментах виступають у різноманітних, часто вигадливих сплетеннях (однак зі збереженням традиційних вимог до композиції) заячі і вовчі зуби, воляче око, луска коропа, баранячі роги й ін.

Сорочки на Полтавщині вишиваються головним чином білими нитками, дуже рідко червоними або сірими. Манішки білих сорочок у старих зразках прикрашалися білим візерунком, виконаним гладдю. Візерунок обводився чорними або кольоровими смугами. Техніка вишивання — шов «уперед голкою», «хрестик», шов «за голкою».

властиві і зовсім своєрідні поліхромні орнаменти, створювані напівхрестиком або хрестиком. Ці орнаменти вишивають переважно грубою ниткою, внаслідок чого візерунки створюють враження рельєфних.

Вишивки Полісся — прості й чіткі по композиції. Ромбоподібна лінія геометричного візерунка повторюється кілька разів. Вишивка червоною ниткою по білому-сірому тлу льняної полотнини — графічно чітка.

Своєрідною вишивкою здавна славилася Волинь. Візерунки геометричні, чіткі і прості по композиції. Чіткість ритму підсилюється однобарвністю вишивок, виконаних червоною ниткою на білій-сірій полотнині. Вишивки північної Волині вражають своєю вишуканою простотою. У південних районах області переважають рослинні мотиви.

Для Чернігівської області характерні білі вишивки. Геометричний або рослинний орнамент вишивається білими нитками або ж із украпленням червоного і чорного. Виконується дуже дрібними стібками, що нагадує бісерні вишивки, характерні для чернігівських сорочок.

Вишивкам Київщини властивий рослинно-геометризований орнамент зі стилізованими гронами винограду, кольором хмелю чи восьмипелюстковими розетками, ромбами, квадратами. Основні кольори вишивок Київщини — білий, коралово-червоний, відтінений чорний.

У південних областях України техніка вишивки має багато загального з устояними формами центральних районів, однак їй властиві і цілком своєрідні поліхромні орнаменти, виконувані напівхрестиком або хрестиком.

Для подільських сорочок характерні барвистість і розмаїтість швів. Типовим є мережка «павучками», якою примережують вставки на рукави, клинці. Використовується і кольорова мережка — «шабак». В орнаментах подільських вишивок переважає один колір — чорний з великим або меншим украпленням червоного, синього, жовтого або зеленого. Найбільш поширені одноколірні (червоні і чорні) вишиванки, рідше — двох — і триколірні.

На півдні Тернопільської області типовою є вишивка бавовняними нитками зі згущеними стібками: окремі елементи обводяться кольоровими нитками, що забезпечує високий рельєф і колірний ефект. Такі вишивки

розміщають уздовж усього рукава повздовжніми або скошеними смугами від полички до краю рукава.

Велике багатство технік вишивання характерно для Вінницької області: низь, хрестик, вишивка розписом, настилання, верхошов (верхоплут), зерновий висновок, вирізування; різноманітні види чорних, білих і кольорових мережок. Поряд з основними швами застосовуються і допоміжні — вишивка розписом, шов «уперед голкою», контурні шви, якими обрамляють і з'єднують окремі елементи композиції.

Характерною рисою етнографічного району Карпат і Прикарпаття є велика кількість окремих частин регіону зі своїм колоритом. Кожне село відрізняється від інших своєрідністю вишивки, багатством орнаменту і неповторністю квітів.

У народній вишивці Львівської області використовуються різноманітні типи візерунків. У південних районах орнамент вишивок геометричний, біле тло не заповнюється, що додає візерункам прозорість і легкість.

На Буковині крім рослинних і геометричних мотивів користуються зооморфною, вишиваною гладдю (білою), дрібним хрестиком, штаповкою, крученим швом. Вишивальний матеріал — бісер, шовк, вовна, срібні і золоті нитки, металеві блискітки.

Гуцульські вишивки характеризуються розмаїтістю геометричних і рослинних візерунків, безліччю композицій, багатством сполучень квітів, головним чином червоного з жовтий і зеленим, причому домінує червоний колір. Два або три відтінки жовтого кольору прояснюють вишивку і додають їй золотавий відблиск.

Для вишивок Закарпаття характерним є мотив зиґзаґ («кривуля») у різних техніках виконання. Колірна гама вишивок досить широка: червоний сполучається з чорним (при цьому виділяється один колір — чоІсторія народної вишивки в Україні іде коренями в глибину століть . Дані археологічних розкопок і свідчення мандрівників і літописців підтверджують, що вишивання як вид мистецтва в Україні існує з незапам'ятних часів. Вишивкою, за