“Хотелось весь пройденный круг пройти ещо раз, но иначе. Темы предыдущих частей, которие до этого были связаны с определенной формой, тепер освобождены от нее и свободно парят ”, - сказав композитор.[15, с.138]

Таким чином у 60 рр. в композитора ще помітний вплив Шостаковича, зокрема у Першому скрипковому концерті. Але вже прослідковуються у гармонії, мелодії його риси стилю, які будуть притаманні для нього. В концерті закладаються основи інструментальної драматургії, притаманні саме Шнітке. У творах присутній прихований сюжет. Випробовує інтонаційно-гармонічні виразові можливості чистої хроматики, додекафонії, строго витриманої 12-ти ступеневої гармонічної системи (Перша соната для скрипки і фортепіано).

У творах Шнітке 70 рр також проступає прихований сюжет, зміст якого можна охарактеризувати як «випробування ідеї»: ідея проходить через ряд перешкод, по різному перевтілюючись минаючи фальшиві опори, шляхом неодноразового заперечення і самозаперечення досягає підсумкового моменту, де відбувається знаходження істини. Цей сюжет дає його зрілим творам яскраву і випуклу драматургію, яка розкривається музичними засобами: наприклад герой і антигерой в Другому скрипковому концерті (солююча скрипка і пародіюючий її контрабас), герой і вороже оточення в Третьому скрипковому концерті (скрипка і духові інструменти, які витісняють її ). У третьому скрипковому концерті вже спостерігається поєднання медитативності і конфліктності, що в подальшому утвердиться , зокрема у Четвертому скрипковому концерті. Відшліфовуються принципи трагічної лінії – принцип викривленого відображення чистого образу, руйнування стилістичної моделі, виникнення тем і інструментів – двійників, які гротескно переймають інтонації ведучих голосів, використання тем – символів, жанрові і стилістичні цитати і квазіцитати.

У 80-х роках композитор захоплюється плюралістикою. У п’єсі “Посвящение Паганини” вона стає стержнем задуму твору. Особливо в ці роки активізується стилістичний зв’язок з романтизмом (“Посвящение Паганини”). У музиці відчуваються алюзії на Кореллі, Баха, Рахманінова, Паганіні, Берга. Багато тем-квазіцитат є синтетичні, у них завжди відчувається авторський голос. Утверджується новий тип драматургії медитативно-конфліктний (Четвертий скрипковий концерт).

Розділ 3. Особливості виконавської інтерпретації скрипкових творів композитора у творчості сучасних віртуозів.

Виконавська інтерпретація є процесом художньої співтворчості з композитором, з метою яскравого розкриття змісту музичного твору.

Поняття виконавська майстерність та інтерпретація музичного твору є дуже близькі. В основі індивідуальної виконавської інтерпретації є: стильові та жанрові особливості музичних творів, рівень виконавської майстерності і глибина розкриття емоційно-образної сторони.

Першоджерелом виконавської інтерпретації, її похідним матеріалом є композиторські засоби музичної виразності – лад, гармонія, метроритм, фактура, мелодика, контрапункт, гармонія, тембр, інструментовка, авторські ремарки та інші, якими визначається ідейно-образний зміст музичного твору, художній задум автора. Аналіз співвідношення цих засобів виявляє суть авторської трактовки твору. [6, с.254 ]

Художній рівень і професіоналізм виконавської інтерпретації повинен визначатись тим, наскільки враховуються авторська концепція, втілена засобами музичної виразності у нотному тексті. У цьому контексті важливо застосовувати поняття “професіоналізм виконавської інтерпретації”, відразу спрямовуючи увагу інтерпретатора у вірне русло. Юрій Башмет каже так щодо точності передачі авторського тексту: “В начале Альтового концерта написоно piano. Но вместе с тем нужно создать образ тягостный. А добиться в piano тяжелого звука трудно. Громче – легче (поет). Альфред когда-то говорил мне об этом концерте: тебе все можно. Он давал мне карт-бланш, я очень хорошо помню его слова. С тех пор проходят годы, я часто играю этот концерт. И все больше убеждаюсь: все-таки, вначале должно быть piano; то есть, чем ближе к авторскому тексту, тем получается лучше ”[4, c.53]

У сучасній музиці перед виконавцем|виконувачем|  ускладнилися інтонаційні завдання|задачі|. За теорією Б. Асафьева, інтонація трактується як процес звукового втілення музики, записаної в нотах. Сам процес інтонації включає думки|гадки|, відчуття|почуття|, натхнення і творчу фантазію виконавця|виконувача|.

При виконанні сучасної скрипкової музики, перш за все|передусім|, важлива|поважна| звуковисотна характеристика інтонації. На скрипці завжди підвищений ввідний тон, «низькі бемолі» і «високі дієзи». П. Казальс стверджував, що відмінність|відзнака| між des|  і |  більша, ніж між півтонами|  або |.

Шнітке використовував в своїх скрипкових творах|вигадуваннях| четвертьтонові позначення, показуючи виразні відхилення від півтону: у Третьому скрипковому концерті, “A Paganini”. Б. Асафьев говорив, що «інтонуючи кожну мить виконуваної музики внутрішнім слухом|чуткою|, ви повинні почути свідомістю раніше, ніж він у вас прозвучить в пальцях.» [6, с. 335].

Виконавські засоби виразності – динаміка, агогіка, артикуляція, темброва експресія розкривають логічну структуру форми музичного твору, процесу розвитку. Через ці засоби виконавець розкриває зміст музичного твору та виявляє своє власне свідоме і інтуїтивне відношення до музичного твору.

Одною з важливих якостей виконання творів Шнітке є передача змісту, незатуманеного побічним – велике бажання музиканта показати своє творче я через сам твір. У виконанні музики Шнітке Марком Лубоцьким, Гідоном Кремером , Олегом Крисою чи Олегом Каганом відчуваєш, як оголюється її істинна суть.

“Здається|видається|, час на дворі такий – каже музикознавець Белжеларський - , що тільки|лише| музиканти покоління Шнітке і здатні|здібні| зіграти його автентично|аутентичний|.” Акуратне, “беззубе” розуміння музики Шнітке, абсолютно чуже йому. Сам Шнітке говорив, що віддає перевагу "поганому" звуку, що ноти повинні лізти з|із| інструментів, "як черв'яки". Музика, згідно Шнітке, не може бути схожа на коробку цукерок. Грати треба брудно, на межі інтонаційного фолу. [7]

The| concerto| was| first| performed| over| the| air| on| 26th| November| 1963 by| Mark| Lubotsky| and| the| Moscow| Radio| Symphony| Orchestra| under| the| baton| of| Gennady| Rozhdestvensky|. Концерт № 1 для скрипки з|із| оркестром був вперше|уперше| виконаний 26 листопада 1963 р. Марком Лубоцьким і Московським Симфонічним оркестром під керуванням Генадія Рождественского.
Лубоцький показав концерт, як твір -M|.Schnittke|' s Concerto| No|. 1 for| Violin|