Перша скрипкова соната Шнітке з камерним оркестром в інтерпретації Співакова – якраз той еталон, який визнав сам автор цієї музики. “Це втілення мрії композитора” - сказав сам автор про виконання. Першої скрипкової сонати Володимиром Співаковим. У Співакова тут “ангельський небесний голос, що ніжно співає у високому регістрі|реєстрі| , у|біля,в| нього в сонаті співає навіть піццікатто| якимось містичним голосом. Додекафонна| Скрипкова соната Шнітке у виконанні Володимира Співакова звучала як «інша культура» - каже Валентина Холопова. [48, c. 32]

Перша соната для скрипки і фортепіано звучить у виконанні багатьох виконавців: М.Лубоцького, Г.Кремера, О.Криси, Даніела Хоупа, та ін. У виконанні останнього у сонаті показана багатоплановість драматургії. На початку ІІІ частини Шнітке використовує прийомо, який тут пов’язаний з образом відчуження. Завершується частина тихою кульмінацією на квартових флажолетах (три РРР). Даніел Хоуп трактує завершення частини оптимістично, що символізує стійкість людського духу. Ця частина є духовним центром сонати. ІV частина у Хоупа гостра, жваво-танцювальна.

Його гра стилістично вивірена, в ній відчувається виконавський кругозір. Хоуп ніколи не піддається спокусі блиснути віртуозністю за рахунок композитора. Альфред Шнітке - поза сумнівом|безсумнівно| значна фігура для Даніеля Хоупа. З цього приводу сам Хоуп пише: "Не существует в современной музыке более искрометного таланта, чем Альфред Шнитке". [11, c. 18] І його гра безумовно доводить це, виявляючи глибоке проникнення в стиль, що перевершує навіть те, що нам знайоме по інтерпретаціях Гидона Кремера.

Концерт № 2 The| Concerto| No|. 2 for| Violin| and| Chamber| Orchestra| was| written| in| 1966 at| the| behest| of| Mark| Lubotsky|, who| also| gave| the| first| performanec| on| the| occasion| of| the| Jyvaskyla| Festival| in| Finaland| that| year|, conducted| by| Friedrich| Cerha|. для скрипки і камерного оркестру був написаний в 1966 році на замовлення Марка Лубоцького, який також його вперше і виконав.
Партія соліста на думку музикознавця Тараканова - “втілює ліричний початок – вона насичена гнучкими і патетичними мелодіями в дусі строгої брамсової лірики.”[43, c.58] Розпочинається концерт з каденції у|соло-векселя| скрипки.|із| Музика ця представлена Лубоцьким як імпульсивна, вольова імпровізація. Виконує її скрипаль широко, ритмічно виразно на два РР. At the sound of a bell a string cluster joins in, and immediately afterwards brief sound structures from the wind, piano or percussion interrupt the separate solo violin episodes. At| the| sound| of| а bell| а string| cluster| joins| in|, and| immediately| afterwards| brief| sound| structures| from| the| wind|, piano| or| percussion| interrupt| the| separate| solo| violin| episodes|. Після каденції на фоні у фортепіано і ударних звучать окремі перервані епізоди у скрипки соло.

Шнітке у Скрипковому концерті, вводить імпровізацію в партії струнних, щоб уникнути інтонаційної статичності, у партитурі композитор робить наступну ремарку: “Ритм, фразування, штрихи – довільні. Бажано також, щоб виконавці грали різними прийомами (наприклад: І скрипка – arco ordinario,ІІ скрипка - sul ponticello, ІІІ - col legno, ІV скрипка – тремело,V скрипка - глісандо від ноти до ноти etc.,etc.)”.

У розробці йде боротьба протилежних сил, боротьба між солістом і групою ударних та духових інструментів. Вона іде з перемінним успіхом: довгий ліричний монолог у скрипки, який звучить в нюансі рр з складним ритмічними малюнками. У кінці монологу в межах трьох тактів нюанс зростає до fff, і в третьому такті починає спадати, так що до кінця скрипка звучить на ррр. Така контрастна динамічна палітра, тривалі наростання або ослаблення|ослабіння| динаміки звучання вимагають ретельно розрахованої поступовості у соліста.

У Лубоцького скрипка тут звучить то речитативно, з пристрасними вигуками, то коротко, ніжно співаючи. У цій боротьбі соліст не поступається: його широкі, плавні інтонаційні ходи пробиваються крізь рвані мелодичні лінії в оркестрі. Характеризуючи негативні емоції в своїй музиці Шнітке зокрема зазначає таке: “…розірвана фактура, розірвані мелодичні лінії , які виражають стан незібраності, роздратованості – це відображення деякого зла, але не абсолютного. Це - зло зломаного добра”. [15, c.86]

Фінал у солюючої скрипки звучить в цілеспрямованому, активно- вольовому характері.

A chromatic twelve-tone row serves as the thematic foundation, but there is nevertheless a center of melodic gravity, the constantly returning note G, which sometimes leads to an illusion of tonality, especially at the beginning and the end of the work.A chromatic| twelve-tone| row| serves| as| the| thematic| foundation|, but| there| is| nevertheless| а center| of| melodic| gravity|, the| constantly| returning| note| G, which| sometimes| leads| to| an| illusion| of| tonality|, especially| at| the| beginning| and| the| end| of| the| work|. -Alfred| Schnittke|. Другу сонату для скрипки і фортепіано вперше виконали М. Лубоцький і Л. Едліна. Марк Лубоцький - це віртуоз, який досконало володіє інструментом, але перш за все глибокий і вдумливий музикант. Лубоцький закінчив Московську консерваторію. Вчився у|біля,в| А. Ямпольського і Давида Ойстраха. |із| Був першим виконавцем|виконувачем| двох скрипкових концертів і скрипкових сонат Альфреда Шнітке (Шнітке присвятив Лубоцькому концерт і три сонати). На думку Ю. Буцка Лубоцькому притаманна “неабияка інтелектуальна сила і високий професіоналізм”. Його виконання викликає захоплення, в