Фортепіанний квінтет для фортепіано, двох скрипок, альта і віолончелі написаний в жанрі меморіал. Мотив BACH| одна із лейттем творчості|вигадуваннях| Шнітке цих років вона несе якийсь|деякий| філософський сенс|зміст,рацію|: це свого роду універсальна формула життя Музики, Мистецтва, Культури. У квінтеті в другій частині він використовує цей мотив, як символ хреста і смертних мук. Важливим досягненням фортепіанного квінтету є створенням нової для Шнітке медитативної драматургії, яка поєднується з жанром меморіал. Цей новий поворот супроводжується радикальними змінами в системі виразових засобів і залишив помітний слід на інших його творах. П’ятичастинний цикл квінтету ділиться на два не рівних розділи: перші чотири частини, похмуро-скорботного і експресивного характеру, і мажорна кода. Мажорне просвітління можна охарактеризувати як подолання смерті – важлива тема для Шнітке цих років.

Соncerto grosso для двух скрипок, клавесина, фортепіано і струнного оркестру стало новим відродженням старовинного жанру, що характерно у творчості цих років. До нього він звертається і в подальшому. Одна з причин – це стихія концертності близька мисленню Шнітке з його конфліктною діалогічністю, яскраво втілились в цьому жанрі. У творі присутні алюзії на скрипкову музику Кореллі, Вівальді, Баха. Система стилістичних протиставлень в Concerto grosso – це основа концепції і ведучий принцип. Принцип полістилістики у цьому творі доводиться до філософського, символічного вираження. Персонажі цієї інструментальної драми – теми-стилі. Контрастні сфери створюють основу полістилітичного діалогу. В діалозі є 3 пласта: перший – «авторська музика», музика релаксації і медитації; другий – цитати квазіцитати і алюзії на музику минулого і третій – це банальна музика що робить твір багатограннішим. Мотиа BACH| здійснює своєрідний зв'язок часів. Він з'являється|появляється| в найнапруженіший момент кульмінації третьої частини|частки|, коли із|із| загального | хаосу на мить виникає цитата з|із| Скрипкового концерту Чайковського, в яку вплетений мотив BACH|. Потім у четвертій | частині з’являється і в Rondo він "карнавалізується”.|2222222222222@2’’’’”’’ |Таким чином, доля мотиву BACH|, це ніби процес формування пам`яті про нашу культуру в процесі якого важко знайти місце |місце-милюб справжнім духовним цінностям. Цей твір є одним із найдосконаліших творів, написаних у полістилістичній драматургії.

Завершують цей період такі твори, як Третій скрипковий концерт, Віолончельна соната і Фортепіанний концерт. Скрипковий концерт і Віолончельна соната близькі за концепцією - трагічну з катарсисом в кінці і композицію де поєднуються трьохчастинність, сонатність і циклічність. Важливою особливістю сонати є її близькість з фортепіанним квінтетом. “ І хоча в її драматургії поєднуються медитативність і конфліктність, але драма розвивається в середині індивідуальної свідомості, яка таким чином стає головним “героєм” музичної дії.[46.с. 137]

Фортепіанний концерт являє собою ніби рух по колу, де цілісний результат знаходиться тільки в кінці. Така будова твору свідчить про випробування ідеї, де іде вибір шляху. Варіації в концерті – це різні етапи шляху, як правило оманливого, і тільки в кінці досягається гармонія.

У 80 роки, після відходу в камерність, Шнітке повертається до масштабних композицій. В цей період філософська масштабність синтезується з накопиченням людської лірики, це породжує нові симфонічні та вокально – симфонічні концепції. Головним завоюванням 80 – х рр. являється створенням особливого драматургічного рельєфу в творі, який поєднує в собі на новому рівні конфліктність, притаманну мисленню Шнітке, і медитативність. Творам медитативного складу характерна інтроспективна спрямованість, особливий підхід до музичного часу (звідси тихе звучання і повільний темп), відсутність контрастів, розвиток цілого з одного імпульсу [47, c, 221]. В третьому скрипковому концерті намічається поєднання медитативності і конфліктності, що отримало подальший розвиток. Так у творчості Шнітке цих років утвердився новий тип драматургії медитативно – конфліктний. В цьому поєднанні визначаючою є медитативність. Ввесь твір ніби медитативно обрамлюється (перша і остання частини повільні). Тут міститься важливий тематичний матеріал. Ведуче значення медитативності до виділення останньої частини. Це найбільш важлива частина у творі, часто сама протяжна, в якій заповільнення є важливим змістом. Це післяслів від автора і головний висновок музичного розвитку. Так проявляється медитативність у концепції Шнітке 80 – рр.

Стилістичні особливості творчості композитора середини 80-рр – це підведення підсумків і відкриття нового. Основу музичного мислення Шнітке являє метод стилістичного синтезу. Важливу роль відіграють квазіцитати, ідея «зв’язок з часом», яка проходить через всю творчість Шнітке, діалог різних епох, особливо активізуються різні зв’язки з романтизмом. В його музиці відчутні алюзії на Шуберта, Вагнера, Малера, Брукнера, Берга. Жанр концерту в цей період набуває нової семантики. В її основі не діалог соліста і оркестру, а монолог, який розвивається на фоні картин, які міняються, безперервних епізодів, напруженого роздуму. Таким чином жанр концерту стає втіленням медитативної концепції.[47, с. 221] Поєднання російської і європейської традицій, активно утверджується в ці роки, що досягається у віолончельному концерті справжньої синтетичності.

Пасакалія для великого оркестру стала великим інструментальним прологом до ряду симфонічних творів Шнітке 80 –х рр. Наступним інструментальним твором є твір для ансамблю ударних інструментів “Жизнеописание”. За основу у творі композитор взяв число “48”, яке пов’зане з його 48-літтям. Також число визначило тривалість звучання твору – 8 хвилин 40 секунд. “В