Друга симфонія «St|. Florian|». написана для хору і великого оркестру. Жанр твору симфонія-меса. Симфонія складається з 6-ти частин які відповідають канонічним частинам|часткам| меси, процитовані одноголосні григоріанські хорали відповідно|відповідно до|: Kyrie|, Gloria|, Credo|, Sanctus|, Agnus| Dei. Шнітке пише симфонію яка включає в середині в себе, розкидану по 6-ти частинах циклу григоріанську мессу. Відбувається взаємозв’язок жанрів, жанрово – стилістичний діалог. У григоріанських наспівах композитор дозволяє собі лиш незначні зміни, які стосуються мелізматики та ритміки. Наспіви звучать, або у своєму початковому одноголосому виді, або у поліфонічному викладі. Оркестр протиставляється, як носій емоційного|емоціонального| болю нинішнього земного світу|світу|, наділений трагічною кульмінацією. Проблема фіналу вирішується|розв'язується| згідно з встановленим|установленим| канонами церкви: «Dona| nobis| pacem|» — «Даруй нам мир|світ|».

Третя симфонія перегукується з|із| монументальною першою симфонією. Вона присвячена долі австро-німецької музики. Якщо в Першій симфонії проводилася думка|гадка| про роль музики взагалі, то в Третій — думка|гадка| про роль музики австро-німецької, винятковою в культурній історії світу|світу|. |Це класична інструментальна симфонія з|із| додаванням|добавляти| органу. Шнітке висловив у творі концепцію сумного кінця, заходу великої історії німецької музики. Шнітке став на шлях|колію,дорогу| зашифровування в симфонії певних слів-ідей і ключових|джерельних| для історії музики імен австро-німецьких композиторів. До них він додав|добавляв| музичні асоціації з|із| тими або іншими стилями у вигляді алюзій і квазіцитат.

Символічні слова і назви в симфонії — це Erde| (земля|грунт|), Deutschland|, Leipzig|, Thomaskirche| (церква Св. Хома в Лейпцігу, де працював Бах), Gewandhaus|, das| Bose| (зло). У музику вони упроваджуються |запроваджують,впроваджують|так: із|із| слів відбираються букви|літери|, відповідні назвам нот, і перетворюються на музичні звороти|звороти,оберти|. Наприклад, Erde| — e-d-d-e|, мотив мі-ре-ре-ми|.

Введена|запроваджувати| нечувана кількість імен австро-німецьких композиторів — тридцять три: І.-С.Бах з|із| трьома синами, також їх загальне|спільне| прізвище BACH|, Г.-Ф. Гендель, Й. Гайдн, В.-А. Моцарт, Л. Бетховен, Ф. Шуберт, До.-М. Вебер, Ф. Мендельсон-Бартольді, P. Шуман, І. Брамс, P. Вагнер, А. Брукнер, Р. Малер, М. Регер, І. Штраус, P. Штраус, А. Шенберг, А. Берг, А. Веберн, П. Хиндеміт,Р. Ейслер, П. Дессау, До. Орф, До.-А. Хартман, До. Вайль, До. Штокхаузен, Х.-В. Хенце, Би.-А. Циммерман, М. Кагель. Прізвища композиторів перетворюються на теми-монограми і також вводяться|запроваджують| в музичну тканину. Наприклад, Anton| Bruckner| - a-b-c-e||. Як алюзії і квазіцитати проходять|минають,спливають| різні хорали, вступ до опери Вагнера «Золото Рейну», прелюдія Баха до мажор, концерт Моцарта ре мінор, увертюра Бетховена «Егмонт», вальси І. Штрауса, оркестрова фактура|фактура-ліцензія,фактура-специфікація| Малера, композиторів нововіденської | школи, ритми Хіндеміта, пуантилізм авангарду і так далі. По тому, в якому забарвленні|фарбуванні| звучать теми з|із| тими або іншими іменами, відчувається саме відношення до них автора музики: після|потім| художнього багатства барокко, досконалості класики, глибини відчуттів|почуттів| романтизму лінія геніальної німецької музики закінчується висушенням на творчості сучасного авангардиста аргентинського походження Маурісио Кагеля.

“Придуманий|вигадувати| Шнітке і використаний ним в безпрограмній, безтекстовій| симфонії смисловий метод знаменує торжество|урочистість| символічного мислення кінця другого тисячоліття. Слід підкреслити, що етап XX століття|століття| абсолютно|цілком| винятковий в історії музики якраз тим, що ні в одну попередню епоху її існування не було такої могутньою пронизаністю| цього мистецтва символами. XX століття|вік| — епоха гіпертрофованого інтелектуалізму, зашифрованих значень, кодованих сенсів|змісту,рацій|, що деколи|почасти| далеко перевершують відому середньовічну «вчену|учену| темноту|темряву|». І в цьому відношенні Альфред Шнітке, не авангардист по стилю, - одна з центральних фігур свого часу, а його Третя симфонія — центральний твір|вигадування| в цьому центрі.”[46, с172]

Драматургія Третьої симфонії контрастна, зіставляється з ідеєю добра і зла, з|із| сильними кульмінаціями. Сфері зла відведена вся третя частина|частка| твору|добутку|, де панує символ «Das| Bose|».

Другий струнний квартет продовжив лінію “Гімнів” Шнітке, з яких розпочався його “тихий період”. Майже вся музика чотирьохчастинного квартету проникнута цитатами. Шнітке вводить в музику додекафонію, старовинну, ригористичну діатонічну, плавну мелодику російського знаменного розспіву. Старовинні хорові інтонації Шнітке засобами нового інструменталізму оживляє до ефекту натурального людського голосу, з його нестійкою вібрацією і стоном. Цитуючий матеріал своєрідно обробляє. Пристосовуючи древню діатоніку до хроматичності свого стилю, він використовує природність хроматичного підвищення (дієзи) при висхідному русі мелодії і природність пониження (бемолі, бекари) при низхідному русі. “Новизна в мистецтві ніколи не виростає на пустому місці. Вона прокладає міст між відомим , здавалось би непоєднуваними речами. У другому квартеті непередбачливо синтезуються: не бунтівна, безтрепетна, плавна мелодика староросійських наспівів, і мовний комплекс композитора 20 ст., з загостреним інтонаційним нервом, крутими лініями розвитку, сильними кульмінаціями, з стрибками в мелодії.”[47, с. 188]

Четверта симфонія Шнітке (1984) відразу ж замислювалася як програмна. Один рівень програми склав католицький Розарій з|із| певною сюжетною послідовністю, інший — ідея єднання всіх релігій як шлях|колія,дорога| до духовної єдності людства (інобуття Дев'ятої симфонії Бетховена з|із| його гімнічним «Обніміться, мільйони»). Розарій, або символічний вінок з|із| троянд, - сплетення тричі п'яти таїнств: п'яти радісних, п'яти скорботних і п'яти славних|славетних|. Це п'ятнадцять епізодів з|із| життя Марії Богородиці які вміщають і все життя|усе життя| Ісуса Хріста. Нагадаю структуру Розарію.

Символічно в симфонії були представлені|уявляти| і різні релігійні конфесії — іудаїзм, католицизм, протестантизм і православ'я. Для цього Шнітке склав|вигадував| чотири певні музичні лади, кожен з|із| відповідним характерним|вдача| інтонаційним зворотом|зворотом,обертом|. Внутрішня модель симфонії є не драма, а ритуал. Шнітке обрав особливий тип розвитку матеріалу, замінивши динамічні хвилі, з їх нагнітанням, кульмінаціями, відносно рівними плато. В смфонії восновному взяті