У якийсь момент композитор відчувши вичерпаність одної емоційної сфери, неодмінно шукає іншу, невідому. Він бере матеріал для своєї музики відусіль, поєднує не тільки різностильові, але і різномасштабні елементи культури. Одною з особливостей музики Шнітке є те, що він використовує в своїй в своїй творчості шлягерну музику. Шлягерність в його музиці є проявом найбільшого зла. |сутність,єство| Музики його є явно християнська, хоча часто її називають диявольською. Дійсно, в ній можна знайти вульгарні танго – це є проявом зла. Шнітке вважає|лічить|, що важливо|поважне| не закривати|зачиняти| очі на сатанинські елементи, а сміло дивитися їм в обличчя.

Розділ 2.Аналіз скрипкових творів за жанрами. Виконавські прийоми, особливості інтерпретації.

Бурхливе ХХ століття|вік|, насичене багатьма історичними подіями, сприяло появі нових стильових напрямів|направлень| музичного мистецтва, що збагачують розвиток мови|язика| сучасної музики, що відобразила|відбивала| складні суперечності|протиріччя| часу. Утворився новий взаємозв'язок між композиторською і виконавською творчістю. Нові засоби|кошти| виразності |вираженн поставили нові завдання|задачі| перед виконавцями|виконувачами|, що до певної міри відбилося на розвитку виконавської майстерності.

Скрипковий звук приваблював Шнітке багатьма якостями: наспівно-захоплюючий, проникливий тембр, гнучка динаміка, звуковисотна роскованість, дозволяє в будь який момент включити четверть тони, гліссандо. Скрипка з її нетемперованістю виявилась тим інструментом, який відповідав естетичним запитам 20ст. Гнучкий скрипковий тембр буде виразником багатьох музичних «дум» і відчуттів композитора, що стане його особистою авторською мовою.

У Першому скрипковому концерті гнучкий, виразний тембр скрипки виражає авторський голос Шнітке. В концерті відчувається дуже сильний вплив Шостаковича і, зокрема, його Скрипкового концерту. Завдяки новій музичній інтонації яка розвивається в мелосі, акордиці, поліфонії, в цьому ранньому творі, який очолює список творів композитора, вже спостерігаються риси які притаманні Шнітке. У тембровій сфері композитор проявляє винахідливість. В 50-і роки несподіваними тембрами були засурдинена “мідь”, соло ударних, тембр фортепіано в оркестрі і звучання самих високих і самих низьких інструментальних регістрів. Шнітке вводить всі ці тембри в музику і крім цього використовує оригінальні ансамблеві поєднання: “небесний секстет” ( скрипка соло, 3 скрипки з оркестру, челеста і кларнет), і “гнусавий тембр унісону” флейти пікколо, гобоя, бас-кларнета і труби.

Шнітке відступає в концерті від традиційної трьохчастинності (на зразок Першого скрипкового концерту Шостаковича) і будує твір у чотирьохчастинній формі. У кожну частину композитор вносить напругу, що свідчить про його готовність до драматизму, трагедії (іноді через гротеск) і водночас волі до життя. І частина – Allegro, але не життєрадісне, а з рухом до наростаючого драматизму. ІІ частина, скерцо, - з гротеском на межі позитивного і негативного. ІІІ частина – ліричний світ, з трагізмом у головній кульмінації. ІV – танцювальний фінал з трагічними елементами у кульмінації. Це ніби нагадування про трагізм у сучасному світі.

І частині нема контрасту головної і побічної партій, а є контраст між розробкою, експозицією і репризою (як у Шостаковича і Прокоф’єва), і крім того контраст тембрових партій – солюючої скрипки і оркестру. Останній факт є дуже важливий – тут закладаються основи інструментальної драматургії, притаманні саме Шнітке. [46,с.17] Вже на прикладі цього твору видно, що основний принцип розвитку є драматургія тематичного матеріалу. У коді І частини звучання дисонуючих акордів у фортепіано в високому регістрі і ксилофона створюють ефект бою годинника, або дзвонів, які викликають асоціації з філософським символом Часу.

ІІ частина (Presto) - скерцо з моментами гротеску, фантастики. Центр гротеску – тема тріо. Тут Шнітке і винаходить синтетичний “гнусавий” тембр (флейта пікколо з гобоєм, бас-кларнет з трубою). Віртуозність у скрипки виступає|вирушає| у цій частині як засіб|кошт| виразу|вираження| музичного змісту|вмісту,утримання|.

ІІІ частина (Andante) – благородна лірика. У стилістиці спостерігаються прокоф’євські риси: яскравий фон оркестру з рівним ритмічним малюнком, і мелодія спокійна на сучасній хроматичній основі – музика в характері “нової простоти” [46, с.18]. Перед кульмінацією композитор використовує пройом, який у подальшому буде його улюбленим, - збільшення кількості інструментів без збільшення гучності звучання.

ІV частина (Allegro scherzando) – танцювальний скерцозний характер. Генеральна кульмінація циклу нагадує патетичні кульмінації у симфоніях Шостаковича. Але вона виконується не оркестром , а солоючою скрипкою з експресивними акордами і подвійними нотами.

Відгуки про цей твір є різні. У Іконнікова, наприклад, склалось враження: “... що і цей автор перш за все|передусім| стурбований|заклопотаний| "винаходом" музики, пошуками оригінальних гармонійних і оркестрових прийомів ”, вбачає в цій музиці емоції свого роду екзальтованої меланхолії (Andante|) і химерної фантастики (Скерцо)” [18, с.96]. |та| Є і справжнє|теперішнє,дане| розуміння музики А. Шнітке: «Твір|добуток| великої думки|гадки| і яскравих темпераментних емоцій, Скрипковий концерт Шнітке — велике творче досягнення молодого композитора» [58, с.16]

Перша соната для скрипки і фортепіано, як стверджує Холопова “…є найбільш гармонійним і завершеним твором 60-х років”. [47, с.26.] Багато винахідливості, але вона не є самоціллю ” (Г.Полянський). Шнітке ставить завдання перед собою: випробувати інтонаційно-гармонічні виразові можливості чистої хроматики, додекафонії, строго витриманої 12-ступеневої гармонічної системи. І частина – споглядальне Andante, ІІ частина – активне Allegretto, ІІІ частина - Largo у виді варіацій на остинатну акордову тему (продовження лінії пасакалій Шостаковича), ІV