здатне було про все розповісти, на стінках поруч з рисунком надавалися ієрогліфи, які доповнювали зображення й робили його більш докладним. Звідси перед художником ставилася задача – зберегти в зображенні композиційну єдність всієї площини стінки. Згідно з вимогами плоского рішення зображення художник повинен був добре знати закони фронтального розвороту, тобто знати принципи побудови зображення предметів, які зберігають площину стінки. Саме тому в зображеннях єгипетських художників відсутня тримірність, перспектива і світлотінь.
Принципи й методи навчання рисунку будувалися згідно з основними законами фронтальності. Наприклад, фігура людини зображувалася таким чином: голова в профіль, око в фас, руки й ноги – у профіль, тулуб – у фас, але живіт у повороті на три чверті. Ця традиція єгипетських шкіл рисунка була започаткована за чотири тисячі років до нової ери, відома як “єгипетський канон” й суворо дотримувалася потім протягом декількох тисячоліть (!). Для художніх шкіл Стародавнього Єгипту були характерні дві риси: надзвичайна тривкість прийомів зображення й багатовікове дотримання канонів (грецьк. canon – закон) образотворчого мистецтва. Причому ці канони не допускали ніяких змін у виборі предметів для зображення, а також у формах їх зображення. Ці раз і назавжди затверджені канони з одного боку, допомагали початківцю швидко засвоювати процес побудови зображення предметів, а з іншого, гальмували й обмежували його творчі можливості. Оскільки художник повинен був зображувати предмети не такими, якими він їх бачив у натурі, а такими, якими їх наказували канони, то і навчання рисунку будувалося не на підставі вивчення натури, а на заучуванні вироблених школою канонів на прикладах таблиць і взірців.
Рисували єгиптяни вуглиною, пензлем, а також продряпували металевими штифтами (або ціпком) рисунок на глиняних дошках, на камені і стіні по сирій штукатурці. Учні головним чином рисували на глиняних дошках та папірусі; але найбільш розповсюдженим був метод навчання на глиняних дошках. Методика нанесення зображення будувалася таким чином: на рівній вологій поверхні учень гострим ціпком робив контурний рисунок, а якщо робив помилку, пальцем замусолював її, вирівнював поверхню й розпочинав спочатку. Цей метод був дуже зручним для навчання, тому що не вимагав великих матеріальних витрат, адже одна й та ж дошка використовувалася багаторазово та передавалася від учня до учня.
У процесі навчання велика увага приділялася технічним прийомам. Навчання техніки йшло за двома напрямками: з одного боку, педагог намагався навчити техніці вільного руху кисті руки. Учень повинен був уміти вільно й легко наносити плавні контурні лінії на поверхні дошки або папірусі. З другого боку, учень повинен був мати міцну й тверду руку, щоб впевнено дряпати контур рисунка на стіні для фрески, на камені для барельєфу та інших видів монументальних зображень.
Метод й система навчання майже в усіх художників-педагогів були єдиними, адже канони приписували суворе дотримання всіх норм. Не дивлячись на те, що в школах навчалися обрані особи, система виховання та навчання була занадто суворою і навіть жорстокою: за будь-який відхід від правил, неточне виконання канону учня суворо карали, навіть до побиття ціпками. В одному з папірусів розповідається, що учень навіть ходив три місяці в колодці й був пов’язаний у темниці храму.
Як стверджують історичні дослідження, опанування професією у Стародавньому Єгипті було родовим. За законами Стародавнього Єгипту син був змушений опанувати професією батька. Таким чином, навички у тій чи іншій професії передавалися від дідуся до онуки, що надавало можливість повністю опанувати навичками образотворчого мистецтва. Але навчання не мало домашнього характеру, тому що батько, працюючи на будівництві якогось храму чи палацу, водив свого сина в ту школу, яка була створена при цьому будівництві.
Провідною школою стародавнього царства була мемфіська придворна школа архітекторів та скульпторів. Ця школа була певним художнім центром, біля якого гуртувалися інші школи. Навчаючи правилам рисування, вчитель постійно користувався спеціальними методичними таблицями, в яких наочно розкривався процес побудови зображення. Ці таблиці він рисував сам або за допомогою своїх старших учнів. Поступово в школі нагромаджувалися цілі збірки таких таблиць та альбомів. Ці наочні взірці зразкових рисунків були своєрідними підручниками, які надавали поради як учням, так і молодим художникам-педагогам. Висновки:
–
вже у Стародавньому Єгипті виникла й зміцніла художня школа;
–
навчання у Стародавньому Єгипті здійснювалося не випадково, а систематично;
–
система й метод навчання були єдиними для всіх художників-педагогів, адже затверджені канони приписували суворе дотримання установлених норм;
–
навчання рисунку будувалося не на основі вивчення натури, а на вивченні канонів та правил;
–
канони певною мірою спрощували вивчення прийомів зображення, але ж вони гальмували та обмежували можливості художника;
–
у цьому міститься певна історична обмеженість давньоєгипетської методики навчання образотворчого мистецтва взагалі й рисунка зокрема.
Стародавня Греція. Досягненнями стародавніх єгипетських художників у галузі навчання образотворчого мистецтва жваво цікавилися й художники Стародавньої Греції. Вони уважно вивчали методи побудови зображення та канони, які в багатьох випадках спрощували роботу початківців. Про це згадує Діодор Сицилійський, який розповів про двох братів – Телеклеса та Теодора з Самоса, що вивчали в Єгипті способи вимірювання тіла людини й методи скульптури. Стародавні грецькі художники багато запозичили в єгиптян в області викладання рисунка – наприклад, метод рисування загостреним ціпком по не дуже твердій гладкій дошці. Щоправда, глиняну дошку вони замінили