ХРОНІКА МЕТОДІВ ВИКЛАДАННЯ АКАДЕМІЧНОГО РИСУНКА (СТАРОДАВНІЙ СВІТ ТА СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ) - особливо при зображенні фігури людини. Для молодих художників і майстрів іконопи�...

Стаття - ХРОНІКА МЕТОДІВ ВИКЛАДАННЯ АКАДЕМІЧНОГО РИСУНКА (СТАРОДАВНІЙ СВІТ ТА СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ)

особливо при зображенні фігури людини. Для молодих художників і майстрів іконописної справи створювалися спеціальні вказівки, за якими вони навчалися отримувати навички з рисування. Такими “повчаннями” у Візантії користувалися всі іконописні школи, за традицією вони були у подальшому завезені й у Росію, де іконописне мистецтво досягло надзвичайної майстерності. На жаль, оригіналів таких “повчань” не залишилося. Про їх характер сучасники мають уявлення лише за пізнішим джерелом: “Єрмінія” (Ієрусалимський рукопис, після 1566 р.) та “Єрмінія, або Повчання в живописному мистецтві”, яка складена афонським монахом Діонісієм з Фурни між 1701 та 1745 роками.

Хоча “повчання” Діонісія “Фурнаграфіота” було написано в XVIII столітті, воно віддзеркалює педагогічну практику візантійської школи, традиції якої збереглися в Афонському монастирі й після загибелі Візантії. Як і в більшості середньовічних творів про мистецтво, в “Єрмінії” багато богословських відступів, але “...відкидаючи цю теологічну оболонку, читач залюбки знайде в “Єрмінії” безліч найцікавіших фактів, що безпосередньо стосуються ремесла живописця”, і зокрема про роботу з підготовки рисунка ?5:209?. Навички з рисування візантійські майстри отримували методом копіювання з “взірців”. Про те, як здійснювалося копіювання “взірців”, автор “Єрмінії” пише: “...Приліпи просочений олією папір до чотирьох країв оригіналу; виготуй чорну фарбу з малою кількістю яєчного жовтка й ретельно обведи нею рисунок й наклади тіні; після приготуй білила й наведи пробіли, й самими рідкими білилами визнач найсвітліші місця. Тоді вийде нарис зображення, тому що папір прозорий і крізь нього проглядаються всі риси оригіналу...” ?5:213?.

Інший спосіб виглядає так: “...Якщо ж на задньому боці оригіналу немає ані рисунка, ані плям, то наклади на нього проолієний папір, притули його, навпроти світла, до вікна або до скла, або до віконної рами і, бачачи всі риси, ретельно обрисуй їх на папері твоєму, а світла визнач червоною фарбою. Знімок, який зроблено таким чином, буде схожий з оригіналом також, як і перший...” ?5:213–214?.

Отже, у часи середньовіччя в методах навчання всюди перебільшує копіювання, причому копіювання механічне. Такі методи навчання обмежували художника, відводили його від пізнання реальної дійсності, замикали колом вузьких задач ремесла.

Разом з цим варто нагадати, що виробничі відношення середньовіччя сприяли розвиткові ремісної праці та створенню корпорації. Дрібні міські ремісничі майстерні об’єднувалися в цеха, гільдії, товариства, які відігравали чималу роль у політичній боротьбі міст. Окрім того, “...виникнення останніх пов’язане з розвитком суспільного розподілу праці, створивши в цю епоху в усіх найважливіших галузях ремісничого виробництва професійні об’єднання майстрів, підмайстрів, учнів. Для будівництва великих християнських соборів створювалися спеціальні майстерні, в яких була зосереджена вся робота з даного об’єкту, розпочинаючи з архітектурно-будівельних робіт і закінчуючи декоративними роботами різників, живописців та інших...” ?1:576?.

Але ж метод навчання рисунка був суто ремісничим: копіювання прийомів роботи майстра, копіювання взірців. Ніякого вивчення природи, натури, в академічному розумінні, тієї пори не існувало. Навчання рисунка відбувалося у приватного майстра, який не дотримувався ані суворої системи, ані чітких методів навчання. Висновки:

–

розвиток рисунка як навчальної дисципліни в епоху середньовіччя був припинений;

–

більш того, навіть ті науково-теоретичні положення навчального рисунка й методи його викладання, які розробили художники античного світу, були фактично втрачені;

–

середні віки характеризувалися становленням моно релігії – християнства, тому свідомо знищувалися пам’ятки античного мистецтва, а разом з цим накопичений досвід у методиці викладання рисунка;

–

середні віки подарували світові нову форму суспільного виробництва – об’єднання за професійними ознаками: цеха, гільдії, товариства, у тому числі й мистецькі.

Щоб відродити колишнє високе мистецтво, відновити методи реалістичного рисунка, розпочинати треба було все спочатку, і ця місія полягла на долю художників Відродження.

Література:

Алпатов М. Всеобщая история искусств. – М.–Л., 1948.

Альберти А.–Б. Десять книг о зодчестве. – М., 1937.

Гіберті Л. Коментар.– М., 1938.

В’юник А. Українська графіка ХІ – початку ХХ століть. – К.: Мистецтво, 1994.

Мастера искусств об искусстве. – М., 1965. – Т. І.

Плиний об искусстве. – Одеса, 1918.

Ростовцев М. Почерки по истории методов преподавания рисунка. – М.: Изобразительное искусство, 1983.

Сидоров А. Рисунок старых русских мастеров. – М., 1956.

Тэн И. Философия искусства. – М., 1885. – Т. 2.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6