Найбільш впливовим ідеологом зрівняльного напряму був Жан Жак Руссо (1712-1778). Він народився в Женеві в протестантській небагатій сім'ї. Ще хлопчиком був відданий в учні до майстра, втік від нього, потім роки пройшли в пошуках роботи, зміні професій, занять, місця проживання, релігії. У літературу він прийшов зі складним життєвим досвідом. Коли Руссо вперше привернув до себе увагу твором на конкурсну тему, він працював технічним співробітником у видавництві “Енциклопедії”. Ключовою працею для розуміння переконань Руссо є його “Міркування про походження й основи нерівності між людьми”. Відштовхуючись від загальної для просвітників теорії “природного права”, Руссо висловлює ряд абсолютно нових думок. Його попередники вважали, що нерівність людей виникає вже при “природному порядку”, як наслідок природних відмінностей між окремими людьми. Руссо ж підкреслює, що природна нерівність була незначною, а головна, соціальна нерівність виникла пізніше. Пов'язана вона з появою земельної приватної власності, яка зовсім не була одвічною. Суперечність між природними правами рівності і правом приватної власності приводить до майнового розшарування, війни багатих і бідних. У таких умовах потребою, насамперед багатих, стає держава як орган охорони приватної власності. Багаті за допомогою обману умовили бідних укласти відповідний договір. Руссо пише: “Істинним фундатором громадського суспільства був той, хто перший обгородив ділянку землі, вирішив сказати: “це моє” і знайшов досить простих людей, щоб йому повірили. Від скількох злочинів, воєн і вбивств, від скількох бід і жахів позбавив би рід людський той, хто, знищивши огорожу і засипавши рів, крикнув би своїм ближнім: “Не слухайте краще цього облудника, ви загинули, якщо здатні забути, що плоди землі належать всім, а земля - нікому!”.

Крім теорій, які відображали весь спектр буржуазних підходів, значного розвитку набирає комуністична течія. Найбільш ранній і своєрідний комуністичний твір XVIII ст. - “Заповіт” Жана Мельє (1664-1729). Він виступає проти приватної власності: “зло, прийняте й узаконене майже у всьому світі, полягає в тому, що люди присвоюють собі в приватну власність блага і багатства землі, тоді як всі повинні були б володіти ними спільно на рівних правах і користуватися ними так само на однаковому становищі і спільно”. Сам будучи сільським священиком, Мельє міркує як атеїст. Він відкритим текстом закликає до насильницького повалення влади: “…скиньте всюди ці трони несправедливості і нещастя...”. Хоч “Заповіт” не був опублікований, він розійшовся по країні в списках і зіграв свою роль у передреволюційному бродінні розумів.

У руслі ідей Просвітництва розвивалася нова наука – політична економія. У Франції її першими представниками були прихильники школи фізіократів. Вони послідовно висували буржуазний ідеал суспільства, основаного на приватній власності і найманій праці, були прихильниками вільного підприємництва, невтручання уряду в економіку.

Більше уваги питанням економіки приділяли англійські вчені, саме тут складається класична політична економія. Адам Сміт розглядав капіталістичне господарство як “природний” економічний устрій і, подібно фізіократам, вимагав скасування будь-яких обмежень приватної ініціативи. Головним науковим досягненням Сміта є трудова теорія вартості, яку він розвинув у боротьбі проти довільного регулювання цін урядом. Він публікує своє “Дослідження про природу і причини багатства народів”, в якому проголошує працю джерелом вартості. Він ідеалізовано вирішував проблему співвідношення приватного і суспільного інтересу: “Домагаючись особистого збагачення, люди часто набагато більше працюють на благо суспільства, ніж якби вони прямо шукали цього блага”. У реальному житті такої гармонії не було і немає.

Формування нової ідеології, значне поширення ідей про “природні права”, “громадський договір”, рівність були однією з передумов революції, яка насувалася. Її неминучість відчувалася передовими людьми. “Ми наближаємося до стану кризи і до віку революції”, - писав Руссо в своєму романі “Еміль”.

17 червня 1789 р. депутати від третього стану проголосили Національними зборами Генеральні штати, які Людовік XVI зізвав, сподіваючись знайти компроміс.. 14 липня розгорається народне повстання в Парижі, 26 серпня була прийнята Декларація прав людини і громадянина, яка увібрала в себе основні ідеї Просвітництва: “Люди народжуються і залишаються вільними і рівними в правах”, “природними і невід”ємними правами людини” є “свобода, власність, безпека й опір пригнобленню”, джерелом всякої влади може бути тільки нація.  

Якщо порівнювати визначення культури в різноманітних словниках, працях філософів і вчених, то можна виявити істотні розходження між ними. І це не випадково. Культура - надзвичайно багатопланове явище, що охоплює всі сфери життя особистості і суспільства. Відповідь на питання: що таке культура, - передбачає і відповідь на питання: як вона виникла і чому існують різноманітні, а в ряді відношень несумірні культури.

Термін “культура” походить від латинського cultura “оброблення, виховання, утворення, розвиток, шанування” і вказує на те, що спочатку під культурою розумівся цілеспрямований вплив на природу: оброблення “культивування” грунти, а також виховання людини. У пізньоримській імперії, а потім і в епоху середньовіччя поняття культури асоціюється з міським укладом життя і пов'язаними з ним благами цивілізації. У епоху Відродження культура визначалася як ознака особистої досконалості. У цей період виникає тенденція ототожнення культури з різноманітними областями духовної діяльності: наукою, що зароджується, мораллю, мистецтвом, філософією, релігією. Культура розглядається як сукупність зразків поведінки, як продовження античної традиції духовної діяльності. У названому значенні поняття культури проіснувало аж до XVIII сторіччя, коли воно узвичаїлося соціальній думці.

Філософи Просвітництва розглядають культуру як якусь специфічну автономну і самоцінну сферу людської діяльності. Найважливіший аспект культури в їхньому розумінні - прагнення спорудити