Кант розрізняє культуру уміння і культуру дисципліни. Уміння припускає спроможність реалізувати цілі, а дисципліна - спроможність ставити осмислені цілі і звільняти нашу волю від деспотизму бажань, що позбавляють нас можливості зробити розумний вибір. Кант обмежує поняття культури межами науки і мистецтва. У науці концентрується законодавча сила мистецтва, у мистецтві - продуктивна сила уяви. Вони протилежні також, як об'єктивне знання і суб'єктивне почуття. Проте відношення науки і мистецтва Кант розглядає як відношення додатковості.

У XIX сторіччі в культурі стали бачити насамперед систему цінностей і ідей, що різняться по їхній ролі в житті і самоорганізації суспільства того або іншого типу. Гегель розглядає культуру як початкове і завершальне “філософія” ланка самопізнання абсолютної ідеї. Гегелівська, а слідом за ній і марксистська теорія єдиної лінійної еволюції були піддані критиці в ряді концепцій культури XIX-XX стст. зокрема, у концепції “локальних цивілізацій” Шпенглер розглядав культури народів як замкнуті , самодостатні, неповторні організми, що проходять у своєму розвитку стадії виникнення, розквіту, надламу, а потім занепаду і загибелі. Ідея множинності культур виводиться Шпенглером із факту своєрідної переривчастості історичного процесу.

Марксистська концепція культури базується на принципах матеріалістичного розуміння історії, найважливішими засадами якої є економічний детермінізм і теорія суспільно-економічних формацій. З цього погляду кожної формації відповідає свій тип культури, а класові протиріччя є причиною поділу єдиної культури на “дві культури”, що відповідають двом основним класам формацій. Класовий підхід до пояснення та оцінці культурних явищ абсолютизується. Проте це не означає тотального заперечення спадкоємності культурного процесу, що носить виборчий характер. Не заперечує марксизм і загальнолюдського змісту культури, але вважає, що воно підпорядковано класовому початку. На відміну від сформованої в історії філософії традиції марксизм включає в зміст культури не тільки духовну, але і матеріальну культуру. У рамках формаційного підходу до історії марксизм формулює своє уявлення про закономірності буття культури: залежність культури від економічного базису, стихійність, нерівномірність культурно-історичного процесу в антагоністичних формаціях, тенденція до витиснення культурою панівного класу духовної діяльності мас, посилення культурної поляризації суспільства в міру загострення класової боротьби, національна форма культури.

У XX сторіччі вивчення культури здійснювалося головним чином у рамках етнографії і соціальної антропології. В другій половині XX сторіччя одержують розвиток уявлення про комунікативні властивості культури, поширюються її герменевтичного розуміння. Звідси й інтерес до мови як основи для вивчення будови і особливостей культури.

Структури культури.

Такий далеко не повний огляд різноманітних концепцій, що сформувалися протягом історії. У них дається характеристика найважливіших особливостей культури. Сучасне розуміння культур вбирає в себе названі характеристики. Поняття культури має своїм змістом систему матеріальних і духовних цінностей, засобів їхній створення, формування людини, спроможність освоювати досвід попередніх поколінь та сучасників і використовувати його для створення нових цінностей. Культура цілісна і незвідна не до одного з названих елементів. Вона має складну будову, елементи якого виділяються за різних підстав. Всяка культура містить у собі стійкі елементи, тобто культурні універсалії, і елементи перехідні, виникаючі та зникаючі в конкретних історичних умовах.

До культурних универсалій відносяться всі родові, загальнолюдські форми громадського життя: суспільне виробництво, праця та гра, дозвілля і спілкування, суспільний порядок і порядок управління, освіта та виховання, духовне життя “правова і моральна свідомість, мистецтво і т.д.”. Вони споконвічно складаються як діяльність по перетворенню природного середовища і як форми творення нового. Існують і елементарні культурні універсалії: догляд за тілом, виховання дітей, готування їжі, упорядкування житла, поховання мертвих і т.д. Ці форми життєдіяльності в специфічному вигляді притаманні способові життя всіх цивілізованих суспільств протягом їхньої історії.

Історично перехідні елементи характерні конкретним типам культури, що виникають і зникають в процесі еволюції суспільства. Тип культури не віддільний від свого соціально-психологічного підгрунтя, менталітету населення, цивілізації, яка його породила. Властивий типу культури спосіб життя ціннісні орієнтації підтримуються наступністю традицій. Зміни, яким схильна культура, обумовлені спадкуванням нових ознак, що виникають необхідно або випадково. Внутрішня єдність багатющого спектра різноманітних явищ конкретного типу культури виявляється в мові і логічних процедурах, психічних стереотипах і художній стилістиці, ритуалах і етикеті, що відрізняють його від інших типів культури. Антична, середньовічна, культура відродження і т.д. Історично попередня культура не завжди зникає, а переноситься в наступні епохи, так що поряд із відмінностями (іноді істотними) мають місце риси подібності, що свідчать про культурну спільність народу протягом його багатовікової історії. У свою чергу, конкретно-історичний тип культури містить у собі субкультури, тобто частини, обумовлені етнічною, регіональною або релігійною специфікою.

Внутрішньо будова всякої культури обумовлена особливостями її функціонування. Буття культури забезпечується специфічною діяльністю суб'єкта, що створює особливу культурну предметність, у якій утілений досвід людства. Відповідно в культурі можна виділити в якості найважливіших такі компоненти: суб'єкт культури, людська діяльність, культурна предметність, комунікація між людьми, пов'язана з реалізацією основної функції культури - збереженням, передачею