Оздоровчий вплив української народної пісні, який виявляється в поліпшенні саморегуляції та оптимізації емоційних станів слухача, зумовлений особливою глибиною художнього спілкування, що досягається під час прослуховування народних творів; налагоджений таким чином контакт не поступається в цьому глибині взаємодії, що виникає в процесі сприйняття інструментальної класичної музики. Українська народна пісня вражає своєю різноманітністю. Так, опираючись на дані зарубіжних джерел, відомий дослідник історії української музики Г. Нудьга зазначає, що українська пісня – одна з найбагатших у світі як за кількістю знаних творів, так і за поетичною досконалістю. Нині вже зібрано близько двадцять тисяч народних творів із мелодіями; що ж до текстів, то їх сотні тисяч 53, 6].

Генетично найдавніше визначається ліро-епічний підрозділ, до якого входять переважно обрядові пісні ( колядки, щедрівки і веснянки, купальські і петрівчані, обжинкові, гребовецькі, весільні, трудові, ігрові, хороводні пісні ), замовляння, дитячі пісні. Наступний вид народної творчості – це балади та історичні музично-поетичні твори. Третій – жартівливі та сатиричні пісні. Загального визнання в усьому світі набули українські ліричні пісні. Умовно їх розмежовують за такими тематичними групками “пісні про кохання”, “про родинне життя”, “соціально- побутові” ( козацькі, чумацькі, антикріпосницькі, наймитські та заробітчанські, емігрантські, рекрутські та солдатські ) та пісні літературного походження.

Сьогодні українську народну пісню люблять не лише на Батьківщині, а й цінують, знають і цікавляться нею як культурним феноменом в усьому світі. Вона, як відзначають навіть іноземці, - “неперевершена своєю мелодією, та ще й без диригента співається хором”

З метою перевірки запропонованої гіпотези щодо доцільності використання української пісні як засобу етнопревентивного впливу Кіндратюк Б. Застосовує метод конвент-аналізу. Він звертається до відомостей стосовно виступів вітчизняних хорових колективів, які представлені в книзі Г. Нудьги “Українська пісня в світі”. У цьому дослідженні описуються гастролі хору під керівництвом О. Кошиця та українського народного хору під керівництвом Г. Верьовки в багатьох країнах світу і наводяться відгуки преси на їхні виступи – у Франції, Швейцарії, Австрії, Англії, Бельгії, Німеччині, Фінляндії, Франції, Португалії. Усі відгуки, за свідченням Г. Нудьги, були зроблені у свій час відомими музикантами та професійними журналістами. Опираючись на дані матеріали, автор спробував окреслити музико профілактичні можливості української народної пісні. Для цього необхідно розв‘язати одну з найскладніших проблем сучасної музичної психології, а саме визначити рівень музичної компетентності слухачів, зокрема врахувати індивідуально-психологічні особливості їхнього музичного сприймання. З цього приводу звернемось до робіт Г. Тарасова, в яких розвивається підхід стосовно структури особистісного музичного досвіду, що зумовлює рівень сприймання і розуміння людиною музики. Цей учений вважає, що “мотиваційні фактори, які регулюють способи реалізації справді особистісного досвіду при зверненні людини до музики”[80,72], діють через дві взаємопов‘язані структури: 1) організацію “зовнішніх впливів” ( класичний музичний твір ); 2) організацію “внутрішніх умов” ( побудову особистісно-значущого досвіду ). Останній охоплює три рівні, котрі відповідають трьом ступеням розвитку музичної потреби: 1) емоційно-контактний рівень; 2) перцептивно-пізнавальний рівень; 3) інтелектуально-конструктивний.

У формуванні музичної потреби зазначений учений виділяє два етапи: 1) допредметний; 2) предметний. Допредметний етап узгоджується з виявами емоційно-контактного рівня музичної потреби. “Слухач встановлює живі, безпосередні зв‘язки з музикою. Вона виступає як форма вираження та процесуального розгортання актуальних емоцій слухача ( його настрою, життєвого тонусу, стану в даній життєвій ситуації)” – [80, 76. Предметний етап – це досягнення слухачем рівня художнього спілкування з твором, оволодіння засобами музичної мови, розуміння ідей та відношень, закладених композитором при написанні твору. Даний етап пов‘язаний із перцептивно-пізнавальним рівнем розвитку музичної потреби.

Кіндратюк Б. у своєму дослідженні припускає, що рівень особистісно-значущого досвіду ( за Г. Тарасовим ) і музичної компетентності авторів відгуків на виступи хорів О. Кошиця та Г. Верьовки був неоднорідним: від емоційно-контактного до інтелектуально-конструктивного (останній притаманний переважно композиторам ).

Докладний аналіз змісту відгуків дозволяє виокремити сім гіпотетичних факторів ( груп - понять ). Вони отримані на основі лише первинного кількісно-якісного аналізу матеріалу. Перші три фактори (групи – понять) мають вигляд полярних шкал, що попарно об‘єднують протилежні за змістом якості.

Водночас секрет “магічного” впливу наших вокально-поетичних творів прихований у тому, що вони не такі прості, як це видається спочатку. Помітна прихильність, яку пісні нашого народу викликали навіть у зарубіжних фахівців, знавців класичної музики, спричинена не тим, що їм притаманна простота, а, вірогідно, властива надзвичайна цілісність. Адже поряд з оцінкою “простоти” пісні, критики одностайно зазначили, що вона в той же час і різноманітна, граційна, оригінальна, витончена, фантазійна. Отже, українську пісню вирізняє виняткова єдність, гармонійна взаємопов‘язаність елементів, внаслідок чого вона сприймається як щось цілісне та безпосереднє. Це вкрай суттєво для розуміння механізмів впливу українських фольклорних музично-поетичних творів на слухача. Так, Г. Тарасов стверджує, що “музична потреба нерозривна зі звучанням цілісного музичного твору, який їй протистоїть. При цьому цілісність така, що інтонована і виступає як результат багаторазового слухового “входження” у твір. Стабільність концертних виступів молодих музикантів безпосередньо залежить від способу цілісного мотиваційно-слухового регулювання їхньої діяльності” [80, 76-77]. Глибинні особливості народних пісенних перлин сприяють тому що слухач більш легко переходить від до предметного етапу формування музичної потреби, націленого на свої власні настрої, до етапу предметного, рівня власне художнього спілкування з піснею, розуміння ідей, образів, символів і відношень, які закладені в ній.

Коли особистість сприймає класичний музичний твір на рівні художнього спілкування, то намагається відчути настрої композитора, перейнятися способом