З ким спілкується особистість, коли прослуховує чи виконує українську народну пісню? Інтимне відчуття безпосередності та відкритості виникає завдяки такій важливій її якості, як “душевність” Саме вона часто-густо відзначається слухачами. Усе це спонукає не розумом (шляхом аналізу пісні),а емоційно ,на основі співчуття та співпереживання, стати на позицію наших предків-творців художнього твору, зрозуміти її душею, розпочати з ними глибинний та інтимний діалог. Тому невипадково, що у відгуках на виступи українських хорів, які наводить Г.Нудьга, часто висловлюється думка, яка у стислій формі звучить так :”Ми відчули, що спілкуємося з душею українського народу” .До речі, винятково разючий ефект художньо-комунікативного впливу простежується тоді, коли пісні виконує кобзар. У цих комунікативних ситуаціях співець виступає перед слухачами як уособлення народного досвіду, у ролі своєрідного посланця з минулого.

Закономірно виникає припущення, що особистість, слухаючи пісні у виконанні кобзаря, більш успішно досягає найвищого інтелектуально-конструктивного рівня музичного сприймання (за Г.Тарасовим), бо на її очах створюються думи і пісні, оживають забуті мелодії та образи. Цей психологічний механізм, вірогідно, спричинив те незабутнє враження, що справив виступ кобзаря Остапа Вересая на Третьому археологічному з’їзді.

На основі спостережень та бесід з учнями середніх класів школи-ліцею №23 з пропонованих їм різних жанрів в музичній творчості, які володіють найбільшим терапевтичним впливом, було визначено, що саме народна пісня, особливо в живому викананні, а ще краще – у власному, викликає у дітей сильні емоції і відповідно впливає на їх психічний стан. Отже, можна стверджувати, що дитячий організм і психіка швидко реагують на звучання народної пісні та українських класичних творів, основаних на народних пісенно-танцювальних інтонаціях, що пояснюється нашою генетичною пам’яттю, бо цей музичний матеріал є справжнім художнім оберегом нашої історії традицій, національного менталітету.

Висновки

ХХ століття принесло небачені раніше досягнення, основані на силі розуму. Проте в той же час планета і усе людство виявилося на межі тотальної екологічної катастрофи. Основою вирішення цих та інших проблем є система створення духовного, інтелектуального та фізичного потенціалу молодих людей, саме тих, які житимуть і творитимуть в новій епосі. Власне і постає питання: чи зможе особистість реалізувати свій інтелектуальний потенціал, стати духовним лідером, взірцем і гордістю нації, все це залежить від того, як будуть навчати молодь і як сприятимуть цьому навчанню.

Сучасна цивілізація сприяє тому, що ми живемо в штучному світі, ми дихаємо поганим повітрям і маємо “штучне” здоров‘я. Як доповнення до цього – умови сучасного життя – поспіх, стреси, брак руху викликають у нашому організмі низку психічних і емоційних розладів. Щоб корегувати ці розлади, потрібно володіти відповідними знаннями. І одним з найбільш дієвих способів цього процесу виступає музика, як інструмент вібраційного цілительства. Музику застосовують для стимулювання певних рівнів підсвідомості, які дозволяють ефективніше керувати процесами тіла і змінювати фактори здоров‘я, що контролюються цим рівнем розуму. Отже, володіння знаннями, як працювати з підсвідомим розумом і впливати на нього на всіх рівнях: фізичному, емоційному, ментальному і духовному – є ключем до створення збалансованого здоров‘я, гармонійно розвиненої особистості. Все довкола змінюється, тільки музика залишається невід‘ємною частиною навколишнього середовища і людина повинна жити з нею в гармонії і єдності, бо це мистецтво покликано давати все необхідне для життя та здоров‘я людини.

В завершенні даної магістерської роботи можна стверджувати про те, що всі поставлені завдання вирішені і мета роботи досягнута. В результаті проведеного дослідження ми прийшли до наступних висновків:

1. Основуючись на положеннях опрацьованих першоджерел та ознайомившись з історією проблеми, можна стверджувати, що музикотерапія, як учення про цілительські властивості музики, пройшла довгий і складний шлях свого розвитку, зазнала високого злету та забуття і починає відроджуватись в наш час. У сучасному світі музичну терапію застосовують практично в усіх розвинених країнах світу, що сприяє формуванню різних музично-психотерапевтичних шкіл – шведської, американської, німецької, японської, китайської, російської, французької тощо. Кожна з них, взаємодоповнюючи одна одну, дали наукове обгрунтування цьому явищу і створили цілий напрямок у сучасній науці.

2. Музикотерапія – це система психосоматичної регуляції функцій організму людини, отже, це наука практична, яка тісно пов’язана з практичною діяльністю психологів, медиків, музикознавців, вчителів тощо. Багатство творчих шкіл і широка спеціалізація музикотерапії зумовило наукові розробки різних методик її впровадження в практику. Серед них найбільш ефективними є методика доктора Р.Блаво ( Санкт-Петербург), І.Тарханова (Москва), С Шабутін та І. Шабутіна (Росія - Греція), С. Хміль (Україна - Греція) О.Чебикіна і А. Андрієвського (Україна) та ін.

3. Сучасну музикотерапію використовують як засіб впливу на психічний та фізичний стан людини, і, систематизуючи основні механізми цих впливів, їх можна визначити як: психорегуляція, психокорекція, лікування і профілактика.

4. Психорегуляція – це довільна і цілеспрямована зміна окремих психофізіологічних функцій і психічних станів в цілому, які здійснюються самим суб’єктом шляхом спеціально організованої психічної активності. Психорегуляцію рекомендується застосовувати з дитячого віку, коли формуються музичні смаки, що в майбутньому забезпечить людині психічне здоров’я.

5. Психокорекція – це діяльність по виправленню (коректуванню) тих якостей психічного розвитку, які по прийнятій системі критеріїв не відповідають оптимальній моделі. Психокорекцію необхідно використовувати, коли потрібно виправити недоліки