В період середньовіччя особливий резонанс дістала так звана народна музикотерапія. Унікальним історичним привидом для її широкого розповсюдження послужила епідемія страху, що охопила в ХVІ столітті всю Західну Європу. У Франції, Іспанії, Німеччині, Північній Італії повзли чутки про напади величезних вовчих зграй на мандрівників, про безчинства розбійницьких зграй на дорогах. Страх, охоплюючи всі нові міста і селища, набував форми панічного жаху перед вістями про діяння монстрів в людському вигляді: провізора, що виготовляв чудодійні омолоджуючі засоби з трупів немовлят, цирульника, що вбивав своїх клієнтів і системою підземних ходів відправляв їх до пиріжкової…

Причини масових психозів коренилися в надзвичайно швидких темпах соціально-політичних змін протягом життя одного покоління: наростала хвиля релігійної Реформації, набирала силу молода буржуазія. Людська свідомість, не встигаючи пристосуватися до всього нового, переживала незрозумілі зміни як катастрофу руйнування традиційного устрою, що привело до частих бунтів, погромів і пожеж.

Свідки суспільних безладів залишали спогади про нерідкі випадки їх припинення під впливом народної музики. Наприклад, таке свідоцтво: на площі міста, охопленого хаосом, заграв мандрівний музика, і люди, що почули музику, раптом подивилися один одному в очі, немов прокинулись від жахливого сну. Заново впізнаючи звичну обстановку, сусідів, зовсім не схожих ні на перевертнів, ні на людоїдів.

В іншому спогаді говориться про скрипаля, в третьому – про музиканта, що грав на простесенькому сільському інструменті старовинну мелодію, відому всім городянам. У всіх свідоцтвах підкреслюється швидке відродження довіри між людьми, що відбувалося під впливом музики, повернення здатності контролювати свою психіку.

В епоху Просвітництва у зв’язку з успіхами природознавства, розвитком нових аналогічних підходів до медицини, музикотерапію почали вивчати з позицій фізіології. Досліджувалися реакції організму на прослуховування тих або інших музичних творів: зміни пульсу, серцевої діяльності, ритму дихання залежно від висоти і сили звуку, тембру, тональності.

Проте інтерес учених до цих проблем поступово згас, оскільки радикально змінилося уявлення про Всесвіт. Коперникова геліоцентрична картина світу не визнала ідею «гармонії сфер», зв’язку музики з Космосом.

Втративши теоретичну основу, завмерла на довгі десятиліття і практика офіційної музико терапії, методу, що не мав наукового обґрунтування.

Інтерес медиків-професіоналів до зцілюючої сили музики, що відродився у середині ХІХ століття, пов’язаний з ім’ям французького психіатра Жана Етьєна Ескіроля. Цей, тоді ще молодий лікар клініки психічнохворих, бажаючи вплинути на стан гострого психозу пацієнтів, вирішив повторити досвід своєї матері, вчительки музики. Вона змогла врятувати від самогубства родичку, що втратила первістка, тривалими фортепіанними імпровізаціями, що привели до відновлення душевних сил глибоко страждаючої жінки.

Доктор Ескіроль надихнув своєю ідеєю друзів-музикантів, які, співчуваючи нещасним людям, годинами безкоштовно грали в палатах клініки. Через місяць комісія авторитетних професорів того часу констатувала дивовижний факт: знизилася емоційна напруженість «буйних» пацієнтів, і налагодилося спілкування хворих, відгороджених від всього світу виснажливими переживаннями.

Музикотерапія знову увійшла до медичної практики, спочатку психіатрів і невропатологів, а після першої світової війни – і лікарів багатьох інших спеціалізацій. У ветеранських госпіталях тоді гостро постала проблема загоєння ран, які безліч молодих людей одержала на полях боїв. Фізичне одужання солдатів, що перенесли величезний стрес у зв’язку із застосуванням страшної зброї – отруйних газів – надовго затягувалося. Не допомагали ні серйозне лікування, ні добросовісний підхід.

І в палатах зазвучала музика, а з нею прийшло чудо: пришвидшилось рубцювання ран молодих ветеранів, що вже змирилися з інвалідністю. З їх пам’яті надія, заклик до життя стали витісняти важкі спогади.

У 30-х роках досвід військових лікарів використовували німецькі терапевти при лікуванні виразки шлунку, ішемічної хвороби, а швейцарські лікарі виявили сприятливий вплив музики на процес зцілення легких форм туберкульозу. Австрійські акушери застосовували музику для знеболення пологів. Ця практика стала основою розвитку музикотерапії після другої світової війни.

У багатьох країнах Західної Європи і США стали організовуватися і здобули велику популярність музично-психотерапевтичні товариства і центри: у Швеції і Австрії – Osterreichisch Gesellschaft zur Forderung der Musiktherapie, Швейцарії – Schweizer Forum fur Musiktherapie, Німеччини – Arbeitsgemeinschaft fur Musiktherapie[88,15].

Музична терапія як незалежна дисципліна стала широко практикуватися в різних країнах Європи. Інтерес до музико терапії став швидко зростати перш за все дякуючи високому рівню можливостей вивчення фізіологічних і навіть біохімічних реакцій, які виникають в організмі людини на відповідь музично-терапевтичної дії.

У другій половині ХХ століті зріс інтерес не тільки до музикотерапії, але і до механізму її дії. Науково-технічний прогрес дозволив на вищому рівні, ніж в попередні сторіччя, виявити фізіологічні реакції організму (дихання, частоту серцевого ритму, кровообіг, кров’яний тиск і ін.) на звук і музику. Їх цілющий вплив був необхідний і у зв’язку з необхідністю зняття втоми і стресу в століття супершвидкостей, зокрема в умовах космічних польотів.

Отже, використання музики, як засобу терапевтичного впливу на людину був відомий ще з античних часів. Знамениті вчені у своїх працях висвітлили різні аспекти впливу музичного мистецтва як на психіку, так і на її фізичний стан. Це стало основою для подальшої роботи дослідників у цій галузі.

1.2. Огляд відомих шкіл і досліджень в галузі музикотерапії.

Сьогодні музичну терапію в більш-менш широких масштабах застосовують практично у всіх розвинених країнах світу, використовуючи її при багатьох не тільки нервово-психічних, але і соматичних захворюваннях.

Зупинимось на основних положеннях і принципах, якими керуються провідні музично-психотерапевтичні школи, - шведська, американська, німецька.

Основний момент шведської школи, засновником якої вважають А.Понтвіка, - концепція психорезонансу, вона виходить з