присвячених освіті, найбільш значна доповідь Римського клубу “Немає меж навчанню”, підготовлена у 1979 р. Д.Боткіним, М.Ельмандирою, М.Малитцем (J.Botkin, M.Elmandira, M.Malitza “No limits to learning. Bridging the human gap”). У доповіді була почата спроба визначити роль і місце освіти в вирішенні глобальних проблем сучасності, у подоланні розриву, що виник між людиною і створеною їм цивілізацією, була підтверджена необхідність безперервної освіти, що забезпечує умови багатократного повернення людини в освітню систему в міру того, як вона зіштовхується з новими проблемами. Запропонувавши своє бачення сучасної освіти (зокрема, у доповіді було введене поняття інноваційного навчання), особливу увагу автори приділили детермінації освітньої діяльності життям, навчанню через життя і для життя.
Шостий том проекту ЮНЕСКО “Університет майбутнього” – “Людина, що навчається, XXI сторіччя” – присвячена питанням створення прогностичної моделі університету майбутнього і розгляду проблем, що виникають при його організації. Головна ціль такого університету – готувати особистість до використання всіх її можливостей і сприяти в такий спосіб її всебічному розквіту, а отже, і розквіту суспільства. У 1990 р. ЮНЕСКО був розроблений проект “Філософія освіти в перспективі XXI сторіччя” і підготовлена доповідь “Учитися жити”. У третьому середньостроковому плані ЮНЕСКО на 1990-1995гг. (Затверджений документ 25 с/4, Париж, 1990) знову підкреслені гуманістичні цінності і цілі освіти. Освіта повинна сприяти забезпеченню спадкоємності і відновленню суспільства. В умовах їхньої швидкої еволюції і складності, що зростає, в умовах прискореного накопичення і роздрібнення знань і областей їх застосування, освіта повинна зберегти людський вимір будь-якого процесу, а також цінності толерантності, солідарності, поваги і розуміння інших. Варто приділяти увагу міжкультурному аспекту будь-якої форми освіти. У документах ЮНЕСКО підкреслюється, що зміст і методи сьогоднішнього ідеалу гуманістичної освіти, яка має міжнародний характер, повинні бути переглянуті з погляду завтрашнього світу і різноманітних культур.
Велике значення для формування нових освітніх напрямків мали роботи, виконані в рамках вальдорфської педагогіки, а також роботи І.Ілліча, А.Нейлса, П.Гудмена, Е.Раймера й ін., що обгрунтовують ідею “суспільства без школи”, “общинної школи”, “школи без стін”. У 1992 і 1995 роках міжнародними колективами були підготовлені два томи “Історії європейського університету” під ред. В.Роуга, декілька томів “Технологічного атласу”, розробленого в рамках проекту, реалізованого Япо-нією й ООН, у яких здійснений перегляд підходів до розгляду освіти як системи трансляції культури і технології цієї трансляції. Проблеми безперервності, диверсифікації і гуманізації освіти розглядають у своїх роботах Т.Хьюсен, П.Даве, М.Д.Кареллі, Ж.Делор.
Проте, незважаючи на широкий спектр досліджень, пов’язаних із розвитком освіти, недостатня увага в літературі приділяється принципово новим соціально-філософським та соціологічним засадам розвитку освіти, пов’язаним із новою картиною світу, із сутнісними характеристиками сучасного світового розвитку і місцем людини в сучасному світі. Потребують більш глибокого розкриття специфіка освітньої ситуації й основні принципи функціонування й еволюції сучасної освіти. Це необхідно для визначення домінант і основних напрямків розвитку, для розробки стратегії і тактики перетворень, спроможних зробити освіту адекватною своєму часу. В усьому світовому співсуспільстві вважається також винятково важливим, але недостатньо вивченим питання про освітній механізм, що забезпечить перехід від соціально-філософських засад розвитку освіти до системних концепцій і практики реформування освітніх систем.
литература: 1. Розов Н.С. Методологические принципы ценностного прогнозирования образование //Социально-философские проблемы образования. – М., 1992. 2. Дистервег А. Из книги “Руководство к образованию немецких учителей” //Хрестоматия по истории педагогики. – Минск, 1971. 3. Сидоренко В.Ф. Образование: образ культуры //Социально-философские проблемы образования. – М., 1992. 4. Мид М. Культура и мир детства. М., 1988. 5. Асмолов А.Г. Культурно-историческая психология и конструирование миров. М.; Воронеж, 1996. 6. Орлов А.Б. Психология личности и сущности человека: парадигмы, проекции, практики. – М., 1995. С.102-103,107. 7. Роджерс К. Творчество как усиление себя /Вопросы психологии. 1990. № 1. С. 164-168. 8. Роджерс К. Эмпатия /Психология эмоций. Тексты //Под ред. В.К. Вилюнаса, Ю.Б. Гиппенрейтер. М., 1984. С. 235-237.