Територіальні межі дослідження визначені Північно-Східною Словач-чиною, а саме такі райони (округи): Снина, Михалівці, Свидник, Пряшів, Бардіїв і Стара Любовня .

Об’єктом магістерської роботи є історичні процеси розвитку, типологічні відміни та художні явища, що стосуються дерев’яної сакральної архітектури.

Предметом дослідження є значний комплекс дерев’яних церков ХVІІІ ст. на території Східної Словаччини, а також церкви Західної України в якості порівняння.

Методика дослідження. З метою отримання висновків використовуються науково-теоретичні методи дослідження, які включають вивчення історико-архітектурних, літературних, архівних джерел, ознайомлення з об’єктами в натурі, виконання малюнків, живописних робіт, типологічну систематизацію рішень, порівняльний аналіз церков. Також використано загальноприйняті у мистецтвознавчій науці методи: порівняльно-історичний, стилістичний, формальний аналіз.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше у вітчизняній мистецтвознавчій науці: комплексно висвітлено художньо стилістичні особливості народної сакральної архітектури ХVІІІ ст. у східних районах Словаччини, як важливого мистецького явища, що виникло під впливом української народної будівельної школи; пам’ятки проаналізовано з різних аспектів: історичних, етнографічних, культурно-художніх, філософських, архітектонічно-технічних.

Практична новизна. Матеріали дослідження можуть бути використані для подальшого відродження церковного українського мистецтва. Одержані результати можуть бути корисним для архітекторів, етнографів, мистецтвознавців, істориків та широкого кола читачів, які цікавляться культурологічною спадщиною свого народу. Крім того праця може бути використана в навчально-виховному процесі художньо-педагогічних закладів, для богословських закладів, при написанні синтезуючих праць з історії українського мистецтва, укладання курсу з історії архітектури та розвитку сакрального мистецтва.

Ілюстративна частина роботи становитиме інтерес для науковців, для практичних занять студентів, які навчаються за спеціальністю сакральне мистецтво. Зібрані матеріали придатні для наукових досліджень.

Окрема інформації актуальна і корисна для туристів. Особливого значення монографія буде мати для національного самоутвердження українського населення в Словацькій Республіці.

Джерельна база. Вивчення проблеми церковного будівництва українців на Східній Словаччині базувалось на опрацюванні архівних та документаційних матеріалів Свидницького державного музею русино-української культури, а також польових матеріалів дослідження, що формувались протягом 2004-2007рр. Праці українських науковців в галузі народної сакральної архітектури також послужили для розв’язання поставлених завдань дослідження.

Апробація дослідження. З даною темою автор прочитала лекції у рамках вивчення регіональної історії під назвою: «Стан збереження народної сакральної архітектури Східної Словаччини та Західної України» для учнів гімназії ім. Героїв Дукли в Свиднику 4 квітня 2007 року.

Поготувала та організувала виставку живописних та графічних робіт на тему «Сакральна архітектура Пряшівщини у НМЦКП в м.Івано-Франківську, на якій були частково представлені матеріали дослідження.

Ознайомила з матеріалами дослідження викладачів кафедри архітектури Інституту права і будівництва в м.Івано-Франківську.

Публікація. Подано до друку статтю в тижневик Союзу русинів-українців СР «Нове життя» (27.4.2007), а також до рахівської районної газети Закарпатської області «Зоря Рахівщини».

Структура роботи:

2.1 Духовне коріння українців Східної Словаччини

Розвиток як культурний, так і історичний регіону карпатських гір пов'язаний з процесом заселення, етнічним складом і віросповіданням. Всі дослідники, що вивчали дерев’яну сакральну архітектуру на території Східної Словаччини вважають, що тут йде мова про східнослов’янські, або ж східно- християнські прояви. Ніхто не заперечує, що дану культуру творили потомки східних слов’ян, які проникли до цих карпатських країв вже у VІ-VІІ ст.[29,209]. Підтверджують це наукові колективи словацьких, польських, чеських, українських та інших спеціалістів, які в рамках типологічного визначення чи в іншому контексті називають дерев’яні храми (церкви, костьолики) східними (східного обряду), східно-візантійськими, православними, греко-католицькими, лемківськими, русинськими, русино-українськими, українськими[26,10-11;34,15,44; 35,59-63; 42,11; 51,23; 63,14; 70,21].

Певна термінологічна розбіжність типологічного визначення зумовлена тим, що і саме населення цього, важко випробовуваного, краю називається по-різному: русини, руснаки, рутени, карпатські русини, карпатороси, малороси, русини-українці, українці. Хоча дискусії про генезис та типологію церков існують вже понад сто років і часто носять політичне забарвлення. Всі науковці вказують на високу художню та естетичну цінність сакральних будівель, деякі з них бажають віднести їх або польського, або чеського, або російського мистецтва, в залежності хто автор по національності[34, 23].

Якщо глибоко заглибитись до історії, то стане відомо, що на сьогоднішній західноукраїнській етнічній території жили люди південно-західної групи східних слов’ян, які називалися венеди, анти, склави, а пізніше роси, русини, руські люди. В Х ст. роздрібнені східнослов’янські племена об’єднуються в суспільному державному утворенні – Київській Русі. В результаті утворення цієї держави починає формуватися східнослов’янська етнічна спільнота, з якої пізніше розвинувся український народ. І хоч питання західного кордону наведеної держави донині залишається спірним, виразні сліди Київської Русі не викликають сумніву. Це вилилось у мові, культурі, у етнонімах «русин», «руснак», «руський», в топонімах Руськів, Руська Бистра, Руський Потік, Руська Воля, Руська Кайня, Руський Грабовець, Руський Кручов, Руські Покляни.

3.1 Паралельні зв’язки дерев’яних будівель слов’ян

Ще давно перед нами багато фахівців в області церковного мистецтва і релігії спостерегли, що східна модель християнства, презентована як католиками східного обряду, так і православними вірниками не була постигнута цивілізаційними недугами в такій мірі, як це сталося у західно- християнському світі. І філософія життя вірників східного обряду була набагато виразніше пов’язана з природою та чутливіша до твердих втручань людини. Більшість церков в порівнянні з латинськими костьолами є скромніші та інтимніші. Дерев’яні храми в русино-українських місцевостях на Словаччині, в Польщі і в Закарпатській області засвідчують це твердження. Така скромність, правда, аж ніяк не є наслідком обмежених матеріальних, технічних та інших можливостей.

3.2 Будівнича майстерність дерев’яних церков

північно-східних районів Словаччини

Усі дерев’яні храми з урбаністичного погляду займають домінантне місце. Як правило вони були збудовані на підвищених ділянках села. Це робилося тому, що церква була і є в