В ареал церкви входять цвинтарі. В деяких випадках вони знаходяться прямо біля церкви (с. Гунківці (рис.3.1), с. Прикра), в інших – поза зрубною, або кам’яною огорожею з вступною брамкою, застрішеною гонтом (с. Потоки (рис.3.2), с. Шеметківці).

інструменти були дуже простими. До них входили пилка, свердло, шнур, струг і сокира. В багатьох випадках не помітно слідів роботи пилки[41,26].

У своїй основі всі церкви мають зрубну конструкцію . Найбільше народні майстри використовували хвойні дерева для матеріалу: ялинки, смереки, сосни. Нижні бруси, деякі поперечні бруси, одвірки та віконні рами виготовлялися з дуба, або навіть з тиса чи червоної смереки. Споруда переважно розміщувалася на сильних каменях, простір між ними виповнювався додатково. Суцільні фундаменти з місцевого пісковику робились на вологих місцях. Саме у ХVІІІст. суцільні фундаменти уже стають зразком у народному будівництві[41 ,26]. Це було перейнято з досвіду кам’яного зодчества. З’єднувальною сумішшю виступала в першу чергу глина, потім – пісок і вапно.

Для того, щоб захистити підвалини від атмосферних опадів у верхній частині зрубу виготовляли стріху. Як стверджує П.Юрченко, конструктивно опасання навколо верхньої частини зрубу вирішувалось двома способами[41,19-20]. Перший спосіб влаштування полягає в тому, що для утримання даху на кутах зрубу випускають кронштейни, на які спираються прогоничі. Другий спосіб влаштування полягає в тому, що дах тримається на стовпах, які розміщені навколо зрубу на відстані 1,5 – 2 м. По них проходять прогоничі, на які спираються невеликі крокви, прибиті другим кінцем до зрубу.

Важливим і цікавим є винахід народних майстрів у народному будівництві. Він полягає в тому, що західний зруб до верха був звужений. Це можна помітити при горизонтальному плані. Даний трюк ілюзійно робив споруду вищою, і в свою чергу така конструкція забезпечувала стабільність будівлі.

Теслярсько-різьбярські та ковальські орнаменти – невід’ємна частина сакральних споруд. Роботи ремісників знаходимо на таких деталях: одвірки, віконні рами, несучі стовпи, балки.

Наші предки не мали високої архітектурної освіти, не розробляли плани на папері. Всі свої витвори вони будували дотримуючись законів перспективи, пристосовували матеріал до належного просторового об’єму, або просто приходили до цього інтуїтивно.

3.3 Художнє оформлення інтер’єру

культових дерев’яних споруд

На початку свого будівництва вони були прикрашені багато численними розписами на стінах, теми який взяті з Євангелія. Ці традиції походять з ХІ ст. Засоби вираження використовували прості, зрозумілі звичайному люду. Для нанесення розписів використовували північну стіну, яка була без вікон. Зазвичай стіну розділяли на смуги, які підкреслювали декоративним орнаментом. Найчастіше зображали самостійні постаті Ісуса Христа, Діви Марії, Св. Миколая, Юрія, Дмитрія, Параскевії, Михаїла, апостолів, церковних отців, пророків. Часто зустрічаються світські жанрові сцени с короткими текстами, які не завжди кореспондують з християнським віровченням, але документують мислення і відчуття простого люду.

3.4 Типологія храмів

У ХVІІІ ст. започатковується лемківська будівельна школа, пріоритет якої проіснує до кінця ХІХ ст. Основою лемківського типу церков була бойківська школа. Причиною було намагання уніатського духовенства латинізувати вигляд храмів східного обряду, стерти стилістичну відмінність церков і костьолів[30,233].

Першою головною ознакою лемківського типу церков є розміщення високої вежі-дзвіниці над бабинцем чи біля нього. Другою – багатофігурні барочні маківки, іноді закінчувались цибулькою, які є цікавим декоративним оздобленням.

Іноді по цибулястих завершеннях у триверхних церквах можна віднести культову споруду до лемківської школи.

Вежа-дзвіниця у лемківських церквах за своєю конструкцією каркасна. Вона може мати опорні стовпи ззовні по бокам зрубу бабинця (церква з с.Гунківці), два стовпи ззовні і два всередині (с.Ялинки), чотири стовпи в середині бабинця (с.Мироля), два стовпа всередині бабинця, інші два на бабинці (с.Крайне Чорне), всі стовпи на бабинці.

Якщо проаналізувати пропорції церков лемківського типу, то можна помітити значне наростання західної вежі. Особливо це помітно у церкві з с. Потоки.

Отже дерев’яні церкви на відміну від бойківських, мають найбільшу вежу над західним зрубом – бабинцем. Однак цей домінант конструкційно не зв’язаний із зрубом. Це є доказом, що й так звані лемківські Фоми дерев’яних церков перевзяті від бойківських, або ж творять з ними спільний тип

4.2 Стан збереження та реставрація сакральної архітектури русинів-українців

Всі церкви, що проголошені народними культурними пам’ятками регулярно оновлюються, реставровуються (рис. 4.21; 4.22). Нерідко в ареалі церкви знаходимо стенд, на якому розміщена історична інформація споруди, та наводяться фотографії перед її реконструкцією (рис. 4.23).

Охорона і реставрація поділяється на дві групи: соціально-економічна і технічна. В соціально-економічній сфері є болючою проблемою фінансування, яке не дозволяє комплексне обновлення, і також проблема в утриманні. Найдавніші церкви дійшли до наших днів з найвіддаленіших сіл регіону, де економічна підтримка слаба.

Потрібно негайно братися з великою відповідальністю за збереження унікальних перлин народної архітектури, поки непрофесіоналізм не завдав непоправної шкоди культовій архітектурі та мистецтву. Щоб зберегти та культивувати традиції минулого потрібно, щоб і церковна єпархія активно піклувалась про це.

Якщо порівняти стан збереження дерев’яних споруд Східної Словаччини і Західної України, то звичайно відношення до реставрації пам’яток архітектури наших сусідів набагато кращий (рис.) За остання п'ятнадцять років на Україні згоріло десятки церков.

Засада охорони оригіналу мусить бути першочерговою, навіть якщо заміна оригіналу часто була менше вимоглива у роботі і в грошах. Можливо комусь на перший погляд дерев’яна церква, в якій після реконструкції залишилося 20% вихідного дерева не дається можливим презентувати як справжню працю наших предків. Але ж всі твори мистецтва, які знаходяться в світових музеях зазнали