багаточисленні реставрації, завдяки яким ми зараз можемо оцінити мистецтво наших предків, ознайомитись з їхньою культурою. Дерев’яні церкви навіть після реконструкцій без сумніву можна презентувати як самобутнє мистецтво ХVІІІст., потрібно лише правильно вжити методику реставрації, дотримуючись старинних технологій, і сакральні споруди радуватимуть ще довгий час нас і прийдешні генерації. Завдання нашого покоління зберегти те, що дійшло до наших днів.
Висновки
В процесі роботи було детально досліджено 25 об’єктів сакральної архітектури Східної Словаччини ХVІІІ ст. (таб.2), 19 з них проголошені народними культурними пам’ятками (таб.1). 6 з них перевезено до музеїв з метою кращого збереження. Найстаршою серед них є церква Св.Архангела Михаїла з с. Тополя (1700р.), до речі переважна кількість церков названа в честь Св.Архангела Михаїла (9 із досліджуваних).
На основі проведеного дослідження підбито такі результати:
територія Східної Словаччини була заселена східними слов’янами з областей Дністра, Пруту і Чорного моря, що втікали сюди від диких кочових племен вже в VІ-VІІ ст. Багато даних про «руське» заселення, тобто населення Київської Русі, знаходимо в топонімах Східної Словаччини. Саме слово«русин» і походить від часів Київської Русі;
дерев’яна архітектура Східної Словаччини, в порівнянні з іншими на українських етнічних територій досліджено не достатньо, результатом чого є часті непорозуміння не тільки в галузі мистецького аналізу, але й у сфері їхнього залучення в загальний контекст української культури;
під час детального аналізу та порівняння західноукраїнських церков та церков Пряшівщини не виявлено суттєвих відмінностей між ними. Навпаки, не дивлячись на певні історичні перешкоди церковне будівництво Східної Словаччини ХVІІІ ст. розвивало ті самі елементи образності та духовного змісту. Тут знайшли підтвердження погляду, що церкви досліджуваної території є невід’ємною частиною процесів, які проходили в усьому українському будівництві;
встановлено яскраво виражені дві народні архітектурні школи: бойківська та основана на ній лемківська школа народного будівництва;
проаналізовано західно-римські впливи на архітектурно-пластичне вирішення церков, що, зокрема, проявляється у збільшенні західної вежі, розвинутих барочних маківках;
щоб зберегти та культивувати давні мистецькі традиції в церковному будівництві потрібно до цього підключати й церковну ієрархію;
вивчення збережених та відреставрованих архітектурних пам’яток на Східній Словаччині дає підстави на основі нових та уточнених даних розглядати їх як найзахіднішу частину українського мистецтва.
Нам належить виразити безмежну пошану і вдячність своїм предкам, що у дуже скромних життєвих умовах створили цю прекрасну культуру, наперекір різним несприятливим впливам дбайливо її утримували ат розвивали і майже у первісній формі передали сучасним та майбутнім поколінням. Народна архітектура русинів-українців Східної Словаччини, здається, як і пісня зрослася з природою краю. Вона стала виразним проявом генія народного творця, його майстерності, потягу до краси і гармонії з навколишнім середовищем. Сакральна архітектура є, крім того, вираженням пошани і любові до Бога, ласки до ближнього, виразом глибокої християнської віри і гордості за свої старослов’янські й стародавні русино-українські традиції. Вона –невичерпне джерело пізнання та натхнення для сучасних творців навколишнього середовища і культури взагалі. Дерев’яні церкви є вершиною народно-художньої і архітектонічної творчості русинів-українців. Люд їх створював з почуттям і Любов’ю на своє власне уподобання, бо вони мали служити передовсім його потребам.