ПЛАН

Вступ

Розділ I. Іконостас та канони іконопису.

Розділ II. Символіка в іконографії.

Розділ III.

Розділ IV. Виготовлення складня.

1.Сутність зображення .

2. Технологія виготовлення складня.

Висновки

Використана література.

Додатки

Вступ

Я хочу відтворювати на склі

фарбами всю красу нашої

неповторної природи, нашу

культуру з її давніми традиціями.

Хочу змалювати життя наших

людей, згадати нашу славну

українську минувшину.

І. Сколоздра

Живописна техніка малювання на склі має давні традиції як у професійному, так і в народному мистецтві, сягаючи корінням часів Візантії та Риму. У центральній Європі розвиток цього виду живопису припадає на ХVII – XVIII ст.

В Україні живопис на склі поширився в ХІХ ст. переважно в Західних регіонах, зокрема, на Буковині, Галичині, Гуцульщині, Закарпатті. Живопис українських майстрів адаптувався і набув самобутніх рис. Ікони на склі, написані без дотримання церковних приписів, пов’язувалися не тільки з релігією, а й з народним побутом та естетичними уподобаннями і призначалися для інтер’єрів сільських хат. Нерідко такі ікони називають народною картиною на склі.

Дивовижний талант творців із народу на повну силу виявився у відчутті кольорів та умінні скупою палітрою надати образові мажорного звучання. Прозоре скло завжди зберегло легкість і дзвінкість барв, ставало ще яскравішим у поєднанні з посрібленою чи позолоченою фольгою.

Майстри розписів на склі володіли магічною мовою декору та образу, тому робота з-під їхніх рук народжувалася швидко , задум втілювався в ту чи іншу форму природно і легко, по-мистецьки переконливо і правдиво. Особливість такої техніки полягала в тому, що картина малювалася з одного боку, а сприйняття йшло з іншого боку, тому художнику треба було володіти специфічним «кінематографічним» відчуттям.

Від руки майстра, знання ним усіх «секретів» приготування скла та барвників залежала якість живописної роботи. Народні картинки виконувалися в основному на тонкому гутному склі.

Народні майстри часто використовували «кліше», найчастіше це були паперові образи-дереворити, що друкувались у ХVII – XVIII ст. друкарнями Києво-Печерської лаври, Львівського, Успенського, Ставропольського братств. Крім дереворитів доступною була і книжкова гравюра, однак це не слугувало зразками для наслідування, а лише схемою майбутньої композиції.

Живопис на склі виступає яскравою сторінкою образотворчого фольклору, що живиться багатими мистецькими традиціями минулих віків. У малюванні на склі відбилися естетичні смаки народу, реалії побуту, соціальні мотиви, розуміння явищ навколишнього світу. Тут органічно поєдналися казка і правда, фантазія і реальність.

Зараз в Україні, на жаль, у техніці розпису на склі працює небагато митців, але головне, що вона не забута.

Темою дипломної роботи я обрала сакральне мистецтво. Виникло бажання нагадати людям про призабуту техніку живопису на склі. І зображені ікони я обрала не навгад---------------------Благовіщення та Вознесіння-одні з найрадісніших зображувальних ікон. Таїнство Благовіщення має велике значення, бо від нього починається Новий Заповіт, починається наше спасіння. Вознесіння-Христос возноситься на небо своєю власною силою. Адже Він — «Той, що є», Сущий, Божий Син, — вертається до Своєї відвічної небесної слави з Богом Отцем (Йо. 17, 24). Сам же Христос запевнював, що Він відходить приготувати місце для нас (Йо. 14, 2) та що в таїнственний спосіб Він буде з нами до кінця ві-ку (Мт, 28, 20).

Для того щоб моя робота була цікавішою я вирішила виконати ікони у формі складня. До речі, складень має дуже давню історію. Ще за часів козацтва його використовували як портативний іконостас. До нього молилися перед вирішальними боями, при негоді, підчас прийняття присяги тощо. У побуті ж складень теж мав своє призначення .Він був розташований у куточку, прикрашений тканими чи вишиваними рушниками, попереду нього стояли свічники ,квіти. Це було найсвятіше місце у сільській хатині.

Художня особливість живопису на склі виявляє себе яскравим колоритом, багатою декоративністю, площинністю зображення. Арсенал зображувальних засобів при цьому мінімальний: графічна лінія, обмежена палітра локальних кольорів – червоного і чорного, білого та синього, жовтого та зеленого. Прямі і хвилясті лінії, вільно покладені за формою, створюють м’який плавний контур, який окреслює силуети фігури, риси обличчя, виявляє основне, характерне без зайвих деталей. Ритм ліній оживляє локальні кольори площини, декоративно збагачує композицію.

Розділ I. ІКОНОСТАС ТА КАНОНИ ІКОНОПИСУ.

1.Коротка історія розвитку іконопису.

Іконостас у тому виді, який найчастіше зустрічається у церквах сьогодні, тобто п'ятиярусний або триярусний, перейшов різні етапи розвитку в історії Церкви. Ця остання форма з'явилася в XII ст., коли у слов'янських кра-їнах почали будуватися великі дерев'яні церкви.

В Кападокії, колишній Малій Азії, а сьогоднішній Туреччині, в пус-тині можна зустріти примітивні каплиці та церковці, починаючи від IV ст., які мають іконостаси. Вони зроблені з піскуватого каменю і мають видовбані «отвори», — припускається, що для ікон.

У «Нових Катакомбах» у Римі, в одній підземній каплиці з IV ст., після звільнення християнства, — подібний інтер'єр. Каплиця гарно викла-дена мармуром і прикрашена фресками, а мармурова балюстрада відмежо-вує невелике святилище.

Вже повний одноярусний іконостас є у наново відбудованому Соборі Св. Димитрія в Солуні (Тессалоніці) з IV ст. На цьому іконостасі видно шість намісних ікон та дві ікони архангелів на дияконських дверях — по боках, на самих краях іконостасу.

У Святій Софії в Константинополі (VI ст.) також був подіб-ний одноярусний іконостас. Він мав колони, між якими була балюстрада, а на ній були розміщені ікони.

У музеї в монастирі Св. Катерини під