в) випалювання.

Технологічне називництво залишається спільним для усієї території України. Розмальовують вироби пензлем, орнамент рисують рильцем на поверхні підсушеної, ще не випаленої посудини.

2.2 Технологія виготовлення керамічних виробів

Кераміка — неоціненний помічник у вивченні стародавньої історії. На відміну від дерева, тканини, кості, паперу випалена глина не боїться вогню, вологи, атмосферних впливів. На противагу золоту, сріблу та іншим металам випалену глину не можна перетопити. Ось чому старожитностей з випаленої глини, з кераміки, дійшло до нашого часу незрівнянно більше, ніж з інших матеріалів. Перші ж керамічні вироби виготовлені ще за неоліту (близько 8 тис. років тому), коли люди не знали ні металу, ні скла, ні тканини, ні паперу. Отож тільки кераміка постає перед ученими як «свідок» людського життя в найдавніші часи [7, с. 35].

Керамічні вироби, що їх найчастіше знаходять археологи, містять у собі багатющі відомості про життя стародавніх народів. Кераміка дає уявлення про їхній господарчий і соціальний устрій, про рівень технічних досягнень і культури, вона допомагає відтворити картину торгівельних зв'язків, характер харчування, розвиток будівельної техніки, знань про космос у давнину і дуже багато іншого.

А втім, наша розмова — про технічну сторону справи, про найвартісніші технічні відкриття в цій галузі. Зупинімо свою увагу на деяких вельми цікавих аспектах теми. Запрошую всіх бути не пасивними читачами, а співтворцями (або — опонентами) наведених далі міркувань та версій. Хоч інакше й бути не може, адже поринаємо в глибінь тисячоліть, у новокам'яний вік, з якого до нас не дійшло свідчень про те, як було відкрито перший в історії людства штучний матеріал. Отже, доведеться висловлювати здогади, припущення, а подекуди покладатися на уяву. Йтиметься тут не тільки про вітчизняний, а й загальнолюдський характер еволюції техніки гончарства. Бо ж кераміка була відома практично всім народам світу, а відмінності на шляху поступу гончарства — непринципові (вони випливають з природних умов, історичних і побутових традицій кожного народу).

Задумаймось: як глина, що довгий час була для людини лише грунтом під ногами, опинилася, нарешті, в її руках? Звісно, це тільки наші версії.

Прадавні люди були спостережливі. Придивлялися до життя птахів, тварин, до форми рослин. Напевно, й підгледіли, як птахи мостять гнізда, а потім обмазують їх глиною, і самі почали заліплювати нею щілини плетеного з лози й трави посуду. Відтоді в такому посуді можна було зберігати сипкі продукти, наприклад, зерно. Тоді ж почали обмазувати й плетені з гілок житла, щоб не дошкуляв вітер.

А коли люди спробували розім'яти в руках глиняне тісто, аби надати йому форми? Можливо, як помітили, що після дощу на глинястих грунтах лишаються сліди. Вони завважили піддатливість вологої глини, її здатність набувати будь-якої форми. А з того моменту, як шматочок глини (а може, й рукотворний глиняний виріб) випадково опинився в багатті й став міцним як камінь — і це було оцінено — починається історія кераміки, з якою в людське життя увійшло безліч корисних речей.

Перше надбання людства в освоєнні нового матеріалу — посуд. Уявімо еволюцію цього геніального винаходу.

Спочатку, мабуть, первісна людина спробувала, перш ніж запікати дичину в багатті, обмазати її глиною. У такому «панцері» м'ясо зберегло свій сік, лишилося м'яким, не підгоріло. Це надихнуло нашого прапращура шукати форму «панцера» для інших продуктів. Поза сумнівом, рука була першим «інструментом» стародавнього гончаря. Можна припустити, що вм'ятина від кулака на глиняній грудці могла стати першою посудиною. Форма її повторювала форму кулака, отвір дорівнював величині його.

Є й така версія щодо походження глиняного посуду. Посудини зі шкур, міхурів тварин, зі скойок, панцерів черепах, шкаралупи, бананового листя, гарбузів, кокосових горіхів, яєць великих птахів, а також видовбані з дерева, у формі рогів, черепних і тазових кісток тварин — як і всі інші первісні види посуду — боялися вогню. Щоб страву нагріти, в наповнену посудину кидали розпечене каміння, але щоб при цьому не пропалити посудини, внутрішні стінки її перед цим обмащували глиною. Стикаючись з гарячим камінням (або вогнем), органічна оболонка частково або повністю згоряла. А глина, навпаки, міцнішала. Цю властивість її використали, створюючи посуд.

Відомі й інші версії. Кожна з них заслуговує на увагу. Бо ж спростувати їх набагато легше, ніж знайти максимально наближену до реальності прадавніх часів.

Значення винайдення керамічного посуду важко переоцінити. Це відкриття пов'язане з початком переходу людини до осілого способу життя, а відтак — з розвитком рільництва, скотарства, що своєю чергою сприяло усталенню побуту. Потрібний був досконалий посуд. Докерамічні його види стримували господарський розвій через обмеженість форм і розмірів, невелику місткість, нетермостійкість.

Керамічний посуд — перший вид посуду, в якому відбилась діяльність людини. Міцний, маси, сировини для виготовлення кераміки. Спостережливість і досвід допомогли визначити, що глина буває жирна (мастка) або пісна. [14, с. 80] Вироби з жирної, тобто пластичнішої глини, коли їх сушать, здебільшого деформуються й розтріскуються. Речі, виліплені з надто пісних глин, взагалі розкришуються. Потрібно було знайти «рецепт» глиняного тіста, який би усунув ці вади. Уламки кераміки неолітичної доби засвідчують, що вже в той час люди збагачували пісну глину жирною, а в жирну додавали пісок, дрібно січену солому, крейду, шамот, вовну, товчений граніт або черепашки, інші знежирювачі.

Отже, вже в епоху неоліту людина опанувала перший етап керамічного виробництва, пов'язаний з добуванням і очищенням сировини, гарний, гігієнічний він давав змогу зберігати, а при потребі