Глина - цей унікальний матеріал знають всі народи. В історії людства не було жодної цивілізації, що не залишила б по собі керамічних пам’яток. Багатьом давнім культурам учені дали назви за формами керамічного посуду і типами орнаментів в ньому.

Керамічна справа виховує зосередженість, працелюбність і терпіння.

Вона робить руки вмілішими й слухнянішими, очі - спостережливішими, уяву - розвинутішою. Вона одночасно формує навички скульптора (добре володіти матеріалом, мислити пластичною мовою), графіка (вдало обирати малюнок декору, його масштаб і розміщення), живописця (правильно визначати колірне вирішення твору, малювати). Отже, ти стаєш причетним до мистецтва, прилучаєшся до його таїни. І чи не найголовніше - вона дарує відчуття радості від можливості самовираження, плекає художній смак, прищеплює віру у свої здібності й насолоду від творення краси.

В глині людина відкрила для себе процес творчості. Не метал, не золото чи срібло, і навіть не дерево, а саме глина зробила людину мистцем, що виявив себе у перших творах скульптури, малярства й декоративного мистецтва. Глина була поблизу людських поселень, її легко було набрати й принести легко обробити й надати їй будь-якої форми. В руках людини глиняна грудка перевтілювалась у посудину, в скульптурку родового божка-заступника, у свищик-відляк. І перші зразки орнаменту — примітивні дірочки, рисочки, хвильки — з'явилися саме на глиняних творіннях.

У складному ланцюзі взаємин з глиною гончар є одночасне і робітником (добуває глину й готує її до роботи), і скульптором (ліпить і формує вироби), і технологом (готує фарби), і художником (розмальовує), і пічником (викладає горно), і теплотехніком (випалює вироби). У цій прадавній професії сплелися воєдино мистецтво і ремесло, натхненна праця мистця і виснажлива праця робітника. Звідси – два крила кераміки: краса і міць, що дарують їй вічність.

Розділ І

Історична частина

Історія зародження кераміки в Україні.

Гончарство одне з найстаріших ремесел людини. Зародилось гончарство ще в кам’яному віці. Можна твердити що ще до оволодіння людини вогнем вона почала формувати з глини предмети потрібні для вжитку.

Під палючим сонцем ці предмети набирали певну міцність і мали певну цінність. Такими предметами могли бути ємкості для пожитків та амулети. А вже з освоєнням людиною вогню на великій кількості стоянок вчені виявили сліди гончарного посуду та подобу людської фігурки.

На території України сліди гончарства археологи датують 7-6 тисячоліття до н.е.

Трипільська культура V-III тисячоліття до н.е., що охоплює лісостепову територію України від Дніпра до Карпат дуже багата на гончарні вироби ручної роботи без застосування гончарного круга. Гончарні вироби трипільців були витворами мистецтва. Кераміка тут орнаментована з проявом філософії спостереження навколишнього середовища, природних стихій (можливо містики). Трипільці розмальовували поверхні, але і робили рельєфний рисунок. При розписі вживали білий колір по сірому, чорний, червоний та коричневий. [5, с. 67]

З використанням гончарного круга гончарство стає потаємничим промислом, уже накопичуються кращі навики і уміння, створюються родові таємниці. Твори гончарів мають прикладне та художнє примінення. Посуд в інтер’єрі приміщення та сервіровці столу відіграє важливу роль.

Українська кераміка, незважаючи на довголітнє розчленування народу різними окупантами, має характерну спільну всім школам національну самобутність. Характерну для центральних областей Слобожанщини, західних областей та Буковини і Закарпаття.

Кераміка Карпатського краю

Самобутність і своєрідність кераміки Карпатського краю може бути пояснена спільністю техніки, колориту характерного у відповідності етнографічного розселення Гуцулів, Бойків, Лемків та Покутян.

Основні риси гончарного ремесла зародившись в добу кам’яного віку з невеликими змінами пройшли через добу бронзи, заліза, парового двигуна і сміливо входить у вік розщеплення атома, зберігши свою самобутність, вміло використовуючи досягнення доби в допоміжних процесах виробництва, зберігаючи своєрідність.

Зовнішніми признаками особливості кераміки Карпатського краю є використання кольорових глин для оздоблення виробів. Оригінальність методу полягала в тому, що розпис робився шлікером певного складу який за своїм кольором не завжди був таким, яким виходив після опалення виробу в гончарному горні.

Як твердять самі гончарі слово “гончар” походить від “горна” і “чарування” – той що горно чарує.

Зародження, а вірніше становлення карпатської кераміки, як самобутнього ремесла відноситься до XV століття і має стійкий характер дальшого свого розвитку та розширення сфери вжитку.

XVII століття гама ангобу розширюється. А на протязі слідуючих ста років широко використовується техніка заливання рисунку та рожкова техніка. Ці техніки використовуються переважною більшістю майстрів і в наш час.

В асортимент гончарних виробів входить теракот – виріб не покритий поливою. Вироби з підполивним розписом та вироби з поноливною розпису. Глазурі готують прозорі і глухі (не прозорі). Сюжети розпису, в основному, орнаментальні (рослинний та геометричний), але часто зустрічаються спеціалізовані композиції в теплих червоних, коричневих, жовтих та зелених тонах.

На початку ХІХ століття на Гуцульщині здійснилося перенесення методів обробки деревини в гончарну справу.

Це оздоблення виробу по контуру, яке мало свою довгу історію в обробці рогу, кістки, металу і дерева. Ця техніка дуже майстерно в гончарство була втілена косівськими майстрами. Про вироби косівських майстрів взнали столиці європейських держав. Вироби відзначались своєю довершеністю і вишуканістю. Секрет виробництва крився в тому, що свіжосформований виріб покривався шлікером, велась “побілка”, який після висихання і утільного (первинного) випалу надавав виробові білий колір, який зберігався і після вторинного випалу (кінцевого).

В потрібних місцях шар “побілки” знімався за допомогою “писця” чи “гончарного ножа” на всю глибину аж до сірого шару. Тепер необхідні місця розписувались “червенню” – червоно-коричневим ангобом. Висушений виріб йшов