Розділ ІІ

Мистецтво кераміки

2.1 Характерні особливості кераміки

Україна багата на поклади найкращих звичайних і каолінових глин різноманітних барв — від білої і кремової до коричневої і темно-сірої, — що спричинило значною мірою розвиток великого керамічного промислу ще в найдавніші часи. Особливе ж значення для української кераміки та гончарства має передмінойська трипільська мальована кераміка кінця енеоліту (2500-2000 рр. до Різдва Христового). Її багаті орнаментальні мотиви, знаки, принципи композиції суттєво вплинули на весь подальший розвиток української кераміки.

Із VII століття по Різдві Христовому починається слов'янська доба у розвитку української кераміки. У темно-сірій кераміці цієї доби спостерігаємо багато рис римської із тисненим (ритим) орнаментом (паралельні і хвилясті лінії, насічки, зірки). [5, с. 129]

Вже у (Х — ХІІІ століття) керамічне виробництво стає мистецьки довершеним і перетворюється на справжній промисел. Саме з того часу починає вживатися гончарське коло (круг), вдосконалюється розчин, випалювання, а на межі Х-ХІ століть відкрито спосіб обробітку каолінової глини, що стоїть дуже близько до порцеляни XVII-XVIII століть. Окрім посуду з витончено простою орнаментикою, виготовляють також ліплені фіґурки людей і тварин, предмети релігійного вжитку. Небувало досконалою стає технічна кераміка для будівельних потреб: цегла, , кахлі, архітектурні деталі та орнаментика, нерідко полив'яні. Плиткою й орнаментованими кахлями викладались чудові килимові узори.

Після короткого періоду занепаду керамічного виробництва в XIV — XV столітті з кінця XV століття починається його нове піднесення. З'являються цехові орґанізації гончарів. Урізноманітнюється техніка виробництва, форми посуду, прикраси, полив'яний посуд, поширюються орнаментовані кахлі. [3, с. 89]

У XVII — XVIII століттях на Гетьманщині і Поділлі керамічний промисел сягає чергових висот. Стиль українського бароко привносить елементи стриманої декоративності і насиченості кольорів, з'являються ориґінальні орнаментальні мотиви. Посуд і кахлі відзначаються тривкістю, добрим випалюванням і міцною рівною поливою. Трапляються кахлі, на яких змальовують цілі композиції: сцени з рослинами й тваринами, побутові й історичні: стрільці, козаки, запорозькі курені, бандуристи, кобзарі, кораблі, забава у корчмі, сцени битви, релігійні мотиви, геральдичні знаки тощо. Окрім розмальованих полив'яних кахлів значного поширення набули монохроматичні (найчастіше темно-жовтого або червоного кольору) із заглибленнями та рельєфними візерунками кахлі. Тоді ж сформувались і провідні центри керамічного виробництва, що, як правило, зберегли своє значення аж до ХХ століття (Стародуб, Козелець, Ніжин, Чернігів, Ічня, Батурин — на Чернігівщині; Хорол, Комишна, Опішня — на Полтавщині; Кам'янець, Деражня, Шаргород, Зіньків, Бар, Купин, Летичів, Смотрич, Янів, Миколаїв — на Поділлі; Яворів, Судова Вишня, Стрий — у Галичині; Володимир — на Волині). [7, с.122]

XVII — XVIII століття в історії українського гончарства мають свої характерні особливості. Центри і осередки гончарства розміщені по території України досить непропорційно у зв'язку із нерівномірністю покладів доброї гончарської глини. Серед найважливіших гончарських реґіонів, визначальний для цього часу — Сокальщина, західне Поділля, східне Поділля, Полтавщина, Полісся, Підляшшя, Чернігівщина, Київщина, Слобожанщина, Буковина й Закарпаття. Основними різновидами виробів гончарів з цих місцевостей є різноманітні типи посуду (горщики, гладущики, глечики, миски, дзбанки, куманці, баклаги, барильця), декоративний посуд скульптурного характеру (баранці, леви, коники, півники), різні іграшки (півники, коники, , свищики та ін.) тощо.

У кераміці з території колишньої Гетьманщини (Київщина, Чернігівщина, Полтавщина) у формі посуду та орнаментиці проглядають традиції старокняжої доби, помітний вплив інших видів декоративно-прикладного мистецтва, зокрема вишивки і ткацтва. На Поліссі зустрічаємо доволі практичну однотонну кераміку, як і на Підляшші (тепер Польська Республіка) й у Галичині.

Найтиповішими виробами є і . Миски часто поліхроматичні з надзвичайно різноманітною орнаментикою, часом із дуже архаїчними мотивами. До найархаїчніших типів орнаментики належать геометричні мотиви (безконечники, ламані і хвилясті лінії, узгоджені з формою посуду). Вони притаманні кераміці з Поділля, Волині, Закарпаття. На Київщині, Полтавщині, східному Поділлі популярною є рослинна орнаментика. Для галицької орнаментики з Гуцульщини та Сокальщини характерні обидва типи узорів. Трапляються також образи птахів (півник, павич), тварин (кінь, лев, риба, жаба), комах і навіть людини.

З ХІХ століття вироби кожного району гончарного промислу починають набувати певних особливостей, що залежать від природних якостей матеріалів, технічного рівня виробництва, місцевих традицій тощо.

В Опішні ґравіювали по вогкому черепку, наліплювали рельєфні орнаментальні мотиви, вплітали в мальований рослинний орнамент казкових звірів та птахів. На Поділлі почали виготовляти червоний мальований посуд, оздоблювати миски тематичними фіґурними композиціями. [12, с.90]

На Гуцульщині слави зажила кераміка Петра Бахметюка та його сина Олекси із Косова, кахлі Івана Баранюка. У орнаментах впадають в око багатопелюсткові квіти, трикутне листя, ґрона винограду, пташки на гіллі, коні, кози, олені. У Пістині ж виготовляли здебільшого мальовані миски, , дзбани та ін.

У 20-30-ті роки ХХ століття значної шкоди гончарному промислові в Україні завдала примусова колективізація, що спричинила скорочення кількості гончарів-кустарів. Певного пожвавлення гончарство зазнало у повоєнні роки, однак 1960-80-ті роки гончарське ремесло стало знову занепадати. Лише за роки незалежності України спостерігається тенденція до певного відродження давніх традицій, зокрема в Опішні, Гавареччині та ін.

Технологія виготовлення кераміки з прадавніх часів практично не змінилася і передбачає:

а) добування і приготування глини;

б) виготовлення посуду та кахлів;

в) випалювання.

Технологічне називництво залишається спільним для усієї території України. Розмальовують вироби пензлем, орнамент рисують рильцем на поверхні підсушеної, ще не випаленої посудини.

2.2 Технологія виготовлення керамічних виробів

Кераміка — неоціненний помічник у вивченні стародавньої історії. На відміну від дерева, тканини, кості, паперу випалена глина не боїться вогню, вологи, атмосферних впливів. На противагу золоту, сріблу