УДК 373.67

Ю. І. ЗОЛОТАРЬОВА

ВИХОВНА ФУНКЦІЯ МИСТЕЦТВА ЯК СКЛАДОВОЇ КУЛЬТУРИ

Розглянуто специфіку мистецтва як складової культури з точки зору виховання особистості. Особливості функціонування мистецтва досліджуються в контексті сучасної соціо- культурної ситуації.

Ключові слова: мистецтво, культура, виховна функція, соціалізація людини, соціокультурна ситуація.

Рассматривается специфика искусства как составляющей культуры с точки зрения воспитания личности. Особенности функционирования искусства исследуются в контексте современной социокультурной ситуации.

Ключевые слова: искусство, культура, воспитательная функция, социализация человека, социокультурная ситуация.

Specificity of art as element of culture is considered from the point of view of education of the person. Features of functioning of art are investigated in a context modern sociocultural situations.

Key words: art, culture, educational function, socialization of the person, sociocultural situations.

Детермінанти культури, задаючи принцип зв'язку її елементів та їхніх культурних значень, організують світ культури як систему, що визначає загальну спрямованість і зміст життя людини, являє собою основу її соціалізації. Звичайно, конкретна життєдіяльність людини в суспільстві надзвичайно різноманітна, але всі її прояви просякнуті загальною інтенцією культури. При цьому важливо відзначити: саме мистецтво безпосередньо виражає своїми здобутками пануючі в культурі світоглядні настанови й цінності, що зумовлює його надзвичайно велику роль у процесі виховання людини. Узагалі мистецтво, будучи важливим елементом культури, являє собою багатоаспектну характеристику суспільства: у цьому вся його біографія, історія розвитку, прогнози майбутнього й висновок про соціальну зрілість. Однак мистецтво не лише відбиває стан суспільства; самопочуття

суспільства позначається на самому мистецтві: його стані, художні цінності його творів, ефективності впливу й ставленні до нього самого суспільства. Тому завжди актуальним залишається питання щодо місця, ролі та стану мистецтва залежно від соціокультурної ситуації, що склалася в суспільстві, визначення його домінуючих функцій.

Розробка проблеми функціонування мистецтва в суспільстві досить широко представлена в сучасній літературі, однак навряд чи можна стверджувати, що в цьому питанні спостерігається єдність думок. Так, Р. П. Шульга вважає, що визначальною при розгляді зазначеної проблеми є вирішення питання оцінки творів мистецтва, критеріїв художньої цінності творів та їхньої суспільної значимості [5]. Автор справедливо відзначає, що, хоча паралельно із суспільними перетвореннями кардинальні зміни відбулися й у художній сфері, однак художні явища, як минулого, так і сьогодення, продовжують оцінювати, використовуючи однакові критерії, а тому все наполегливіше заявляє про себе необхідність визначатися у своєму ставленні до мистецтва в нових умовах його буття, а також усвідомлення підстав, які зумовлюють нові підходи до оцінок досягнень і недоліків тих або інших здобутків [4; 5].

На думку Л. П. Гримак, культуру можна розглядати як терапевтичний феномен, а мистецтво — її елемент — покликане, насамперед, сприяти доброчинному розряду нервової енергії, брати участь в адаптивному регулюванні організму в критичні хвилини нашого життя, а повністю вивести людину з духовної кризи спроможне лише справжнє мистецтво [1].

Певною мірою інтегрує описані точки зору позиція Г. С. Меднікової, яка вважає, що в різні історичні періоди мистецтво у своєму впливі на особистість вирішує, насамперед, ті завдання, які перед ним ставить суспільство. На перших етапах свого розвитку — це соціалізація людини, у Середньовіччя — перевиховання й прилучення до Бога, у XVIII ст. — освіта народу, в XIX ст. мистецтво розглядалося як ефективний спосіб критики громадського порядку й затвердження нового суспільного ідеалу, тобто в різні часи одна із численних функцій мистецтва набуває першочергового значення. А в сучасній ситуації постмодерну, на думку автора, основною є адаптаційна функція мистецтва [3]. Але, якщо останнє з деякими застереженнями можна прийняти, то перше викликає заперечення, оскільки, як уявляється, виховна функція, соціалізація є сутнісною функцією мистецтва як елементу культури, що реалізується за допомогою різних методів і засобів з метою формування певного типу особистості. Хоча, якщо зважати на структуру соціалізації (соціальну адаптацію та інтериорізацію), то й адаптаційну функцію можна розглядати в контексті соціалізації людини.

Саме специфіці мистецтва і його виховній функції в процесі соціалізації присвячена праця І. Мартиненка, у якій автор відзначає, що формування певного типу особистості, відбуваючись під впливом безлічі факторів, реалізується, насамперед, за допомогою культури, яка відіграє провідну

роль у цьому процесі, маючи у своєму розпорядженні величезний арсенал способів впливу, за допомогою яких відбувається становлення соціального типу, а мистецтво має універсальні можливості стосовно опанування закладених у культурі ціннісних аспектів. Розглядаються і такі функції, які виконують важливу роль у процесі формування особистості комунікативна, цінісно-орієнтаційна, гедоністична та пізнавальна [2].

Незважаючи на те, що питання щодо місця й ролі мистецтва в суспільстві завжди залишається в центрі уваги дослідників, недостатньо розробленим є такий аспект проблеми, як функціонування мистецтва — системного елементу культури — в умовах сучасної соціокультурної ситуації щодо його виховного впливу на людину.

Мета статті — виявити специфіку виховного впливу мистецтва на людину в системі культури в контексті особливостей сучасної соціокультурної ситуації.

Процес соціалізації, за своєю сутністю, є культурним процесом, якщо розглядати культуру не просто як сукупність матеріальних і духовних цінностей, створених людиною, а, насамперед, з погляду діяльності, результатом якої є ця ж сукупність цінностей, і сама людина як найважливіша з них. Діяльність, що перетворює багатство людської історії на внутрішнє багатство особистості, і творча діяльність зі створення нових матеріальних і духовних цінностей,