Культура та мистецтво як її елемент виконують багато функцій, які мають соціалізуюче значення. Насамперед, вони є способом збереження і трансляції людського досвіду. Це можна назвати соціальною пам'яттю. Культура та мистецтво поєднують духовне багатство, накопичене людством у минулому, і духовні цінності сучасного суспільства та завдяки цьому виконують освітню, виховну, комунікативну й регулятивну функції. Індивід стає особистістю завдяки засвоєнню цінностей, норм, звичаїв, традицій його соціальної групи, суспільства, мови й певних знань. Причому, на відміну від інших елементів культури, мистецтво орієнтоване на образне осмислення дійсності, відбиває її в конкретній формі, що сприймається чуттєво. Мистецтво, втілюючи в образній формі все різноманіття світу, надає варіанти поведінки й зразки для наслідування в межах існуючих соціальних норм.

Існують різні форми культури й, відповідно, мистецтва. Елітарна, яку створює привілейована частина суспільства або професійні творці за її замовленням. Вона містить витончене мистецтво, класичну музику й висо- коінтелектуальну літературу. Зазвичай, елітарне мистецтво значно випереджає рівень сприйняття середньоосвіченої людини й тому його

соціалізуючий вплив, поширюючись переважно на високоосвічену частину суспільства, немовби опосередковано впливає на іншу частину суспільства, стимулюючи підвищення рівня й розвиток культури.

Народну культуру створюють анонімні творці. Вона містить міфи, легенди, сказання, епос, казки, пісні, танці. Народна культура є колективною. Фольклор — ще одна назва народної творчості. Він локалізований, тобто тісно пов'язаний із традиціями певної місцевості, і демократичний, тому що в його створенні беруть участь усі ті, хто побажає, чим і зумовлена специфіка його соціалізуючого впливу на людину.

Масова культура не відбиває витончених смаків аристократії або духовних пошуків народу. Час виникнення масового мистецтва — середина ХХ ст., коли засоби масової інформації стали доступними представникам усіх соціальних верств і проникли в більшість країн світу. Масове мистецтво тому й масове, що має дуже велику аудиторію, зрозуміле та доступне всім, незалежно від віку, соціального статусу, рівня освіти, тому його роль у соціалізації, вихованні досить велика.

У ситуації постмодерну мистецтво не поділяється на елітарне й масове, воно активно використовує різні способи й намагається відтворити реальність життєвого досвіду, стерти межу між мистецтвом і дійсністю. У мистецтві постмодерну відсутній буквальний змістовний підхід до образу. Форма й ідея поєднуються абсолютно вільно. Воно являє собою ситуацію, до якої кожний вільний ставитися по-своєму, зважаючи на власне розуміння.

В останні роки в Україні виникла тенденція поновлення традицій у культурі, особливо тих, які походять від фольклору. Водночас, не сумніваючись у необхідності спадкоємності в культурі, але, з огляду на специфіку сучасного життя у XXI ст., що характеризується інформаційною революцією, використанням принципово нових інформаційних технологій, варто порушити питання про необхідність, джерела і якість новацій у мистецтві. Це актуально тому, що в нашій свідомості зміцнилося протиставлення: традиційна культура несе в собі лише добро, вищі людські цінності, сучасне ж масове мистецтво повертає людину винятково до фізіологічного рівня й примітивних інстинктів. Звідси можна дійти висновку щодо десоціалізації людини внаслідок впливу сучасного мистецтва. Однак це занадто спрощений підхід до проблеми, оскільки при всьому значенні й масштабах впливу масового мистецтва та особливо його американських зразків на сучасну людину він не зводиться лише до цих проявів. В іншому разі не можна говорити про розвиток особистості в сучасних умовах.

З огляду на всю важливість економічного, політичного, техніко-техно- логічного, інформаційного й іншого аспектів культури, насамперед, необхідно розглянути на соціально-психологічний. Людина, що є суб'єктом

культури, одночасно — її об'єктом, який перебуває нині в стані підвищеного емоційного перенапруження, що, значною мірою, характеризує сучасну соціокультурну ситуацію. Тому адаптаційна функція мистецтва набуває зараз особливого значення. Незважаючи на це, неможливо ефективно впливати на формування особистості.

Сучасне українське мистецтво розвивається в специфічній соціокуль- турній ситуації, що не може не позначитися на його функціонуванні.

По-перше, установки й ціннісні орієнтації нині формуються під впливом двох груп факторів — орієнтації на європейську цивілізацію, її цінності, соціальні норми й психосоціальну напруженість, що характеризує нашу реальність. У результаті виникає тип особистості, який умовно можна назвати культурно-агресивним. У зв'язку з цим останнім часом ми досить частими є екстремальні форми реакції на навколишню дійсність, що характеризуються імпульсивністю мотивації, агресивністю, схильністю до невиправданого ризику, епатажем. Правда, іноді екстремальні форми реакції характеризуються, навпаки, пригніченістю, депресією, пасивністю. Природно, що це віддзеркалюється й у мистецтві.

По-друге, мистецтво перетворюється поступово на інструмент політики. Активно розробляються соціальні технології театралізації політики. Мистецтво перетворюється на спосіб завоювання довіри населення, голосів електорату. Більше того, політичні партії й рухи намагаються підкорити розвиток тих або інших інститутів культури вирішенню своїх політичних завдань.

По-третє, спостерігається деформація системи культури, її функціонування в суспільстві, а мистецтво немовби сконцентрувалося в трьох сферах: політичному житті, інтимно-еротичному й самореалізації через насильство.

По-четверте, розвивається специфічне ставлення до мистецтва як до способу своєрідної наркотизації, відходу від життєвих реалій.

По-п'яте, розвивається культурно-комунікативна апатія: у багатьох людей втрачаються або взагалі не формуються потреби вищого рівня: потреба в самореалізації через творчу діяльність, потреба в спілкуванні з мистецтвом, знижується соціальна активність.

Цілком