Реферат на тему:
Становлення і розвиток художніх здібностей людини
Визначаючи естетичний потенціал художньої творчості, слід враховувати, що жодна сфера людської діяльності не має такої глибини емоційного впливу на людину, як мистецтво, що за кожним визначним твором постає яскрава і самобутня особа митця, розумом, почуттям, волею якого створене все те прекрасне, над чим безсилий час. У зв'язку з цим особливої теоретичної уваги заслуговує аналіз внутрішніх психологічних особливостей індивіда, які розвиваються у динаміці: задатки, здібності, обдарованість, талановитість, геніальність.
Задатки – це вроджені анатомо-фізіологічні особливості нервової системи, мозку. Вони становлять основу розвитку здібностей.
Здібності – це індивідуально-психологічні особливості конкретної людини, завдяки яким успішно виконується та чи інша продуктивна діяльність.
Обдарованість – це якісно своєрідне поєднання здібностей, що є запорукою успішного виконання конкретної діяльності.
Талановитість – це високий рівень розвитку здібностей, передусім спеціальних, тобто таких, які дають змогу успішно виконувати певнудіяльність: літературну, музичну, сценічну тощо. Поняття талант слід використовувати лише при аналізі професійної діяльності у мистецтві, а також вживати при оцінці принципово нових, позначених оригінальністю і самобутністю підходу художніх творів.
Геніальність–це найвищий рівень розвитку здібностей, який визначає появу творів, що мають історичне значення в житті суспільства, засвідчують нову епоху в розвитку культури.
Що ж до проблеми художніх здібностей, то вона пов'язана з питанням природної обдарованості людини. Більше того, талант є безпосереднім результатом наявності певних нахилів до художньої діяльності. У 40-і роки відомий мистецтвознавець Б. Теплов запропонував тезу: «Здібності – це задаток у розвитку». Щоправда, пізніше він відмовився від цієї думки і дійшов висновку, що «природженими можуть бути лише анатомо-фізіологічні особливості, тобто задатки». Щодо здібностей, то вони не мають елемента природженості, а є завжди результатом розвитку.
Досить поширеною є концепція відомого психолога К. Платонова, який вважає, що «формулювання Б. М Теплова «здібності – це задаток у розвитку» потребує не відмови від нього, а уточнення: під задатками треба розуміти природжені, але не обов'язкові спадкові передумови подальшого розвитку». Спираючись на досягнення психології, фізіології і філософії, К. Платонов переконливо доводить, що «чим складніша структура конкретної здібності, тим більше в неї набутого, умовно-рефлекторного». Проте значну роль відіграє і природжений фактор. «Заперечувати природженість деяких елементарних здібностей, а відповідно й елементів структур складних здібностей так само невірно, як і визнавати природженими (і тим більш спадковими) всі здібності». З огляду на таку постановку проблеми, Платонов гадає, що «задатки – це природжені передумови розвитку функціональних органів, а отже, і функціональних структур особи. Оскільки психічні риси в умовах діяльності повинні розглядатися як здібності, остільки задатки є природженими передумовами здібностей».
На нашу думку, визначаючи існування природжених задатків, не слід переоцінювати їхньої ролі. Адже між задатками та виявленням художніх здібностей лежить довгий шлях розвитку людини. Природжений фактор ніколи не визначав таланту повністю. Водночас безперечним є й те, що за певних умов природжений фактор може стати чудовою основою для швидкого розвитку та удосконалення таланту.
Підкреслюючи роль і значення природженого фактора, ми розуміємо, що далеко не кожна людина, яка має певний природний хист, - обов'язково повинна присвятити життя мистецтву. Але навряд чи людина, позбавлена природного нахилу до художньої творчості, може піднятися до .рівня талановитого професійного митця. І взагалі, проблема існування й ролі природженого фактора потребує уваги та певного теоретичного загострення хоча б тому, що з нею пов'язана практика поступового виховання, формування художніх здібностей, художнього таланту.
Глибоке і всебічне пізнання законів творчості слід починати з вивчення розумового розвитку, причин і можливостей становлення художніх здібностей дитини. Історія мистецтва знає чимало прикладів, коли нахил до художньої діяльності виявлявся у дітей в перші роки життя. Так, Моцарт у віці чотирьох-п'яти років почав виконувати і створювати перші музичні твори. Залишилася цікава розповідь сучасника Моцарта, музиканта Андреаса Шахтнера, про унікальні здібності Моцарта-дитини. Шахтнер був свідком того, як чотирилітній Вольфганг запропонував батькові подивитися написаний ним концерт для клавіру. «Спочатку ми стали сміятися над цією нісенітницею,– згадував Шахтнер,– але потім батько почав уважно розглядати головне – ноти, композицію. Він довго стояв вражений, дивлячись на аркуш паперу. Нарешті дві сльози, сльози захоплення й радості, покотилися з його очей». Батько Моцарта і Шахтнер – обидва професійні музиканти – були вражені складністю запропонованої дитиною мелодії, її внутрішньою логікою, стрункістю.
Навіть припускаючи можливість деяких перебільшень у цих спогадах, слід, проте, визнати, що саме надзвичайно високий ступінь розвитку музичних здібностей у Моцарта-дитини зумовив своєрідність творчого процесу дорослого Моцарта-композитора. Від перших дитячих спроб через усе творче життя Моцарта складалася неповторна специфіка відображення в музиці емоційних переживань. Однак ранній прояв художньої обдарованості мав і свої негативні риси. Пізніше про творчість Моцарта почали складати легенди, намагаючись представити його як «легкого», «бездумного» композитора, який все створював з натхнення, інтуїтивно. Подібні тенденції в оцінці праці будь-якого художника ведуть до спрощень уявлень про творчий процес, звучать непереконливо і не розкривають найголовнішого – напруженої, складної творчої роботи, без якої неможлива поява справжнього мистецького витвору.
Дитяча обдарованість Моцарта – не поодиноке явище. До «геніальних» дітей належали Леонардо да Вінчі і Мікеланджело, Канова і Байрон, Рєпін і Серов, Римський-Корсаков і Прокоф'єв... Прояв художніх здібностей у ранньому віці свідчить про існування природженого фактора і зумовлюється він фізичною організацією людини (наприклад, певним рівнем розвитку зорового чи слухового аналізатора). Водночас надзвичайно важливо, щоб дитина, в якої виявлено художній хист,
