УДК 78.087.68

ББК 85.314.1 (4 Укр)

Тарас Кметюк

ВТІЛЕННЯ НОВАЦІЙНИХ ІДЕЙ ДМИТРА КОТКА У ХОРОВОМУ МИСТЕЦТВІ ГАЛИЧИНИ 1930–1939 РОКІВ

У статті автор розглядає діяльність мистецьких хорових колективів під керівництвом Дмитра Котка у період 1930–1939 років. Д.Котко – відомий хоровий диригент, музично-громадський діяч, засновник першого професійного хору у Західній Україні. Також у науковій розвідці висвітлено новаційні пошуки митця у галузі хорового мистецтва Галичини вищевказаного періоду.

Ключові слова: інтонація, хорова партія, репертуар, концертна діяльність, хоровий стрій, виконавство.

Історія українського хорового співу – це історія, насамперед, особистостей, які своєю творчістю й життям утверджували одвічні духовні цінності. Одним із таких професійних митців України був Дмитро Котко – колишній сотник УНР, диригент, прекрасний знавець фольклору, організатор і керівник багатьох професійних хорових колективів Західної України.

У 20-х роках ХХ сторіччя Д.Котко сформував на території Західної України й Польщі перший західно-український професійний хор. Напрочуд вдалий добір голосів, артистизм, чистота інтонації, ритмічна вивіреність учасників хорового колективу викликали захоплення у слухачів. Спів хору здобув найвище визнання у світі.

У 1930–1936 роках, після припинення діяльності «Українського Наддніпрянського хору», Дмитро Котко працює педагогом та піднімає авторитет хорів у Малій Львівській духовній семінарії та Львівській українській жіночій гімназії, куди його запрошує митрополит Андрей Шептицький. А в 1935–1939 роках організовує ще один хоровий колектив, що носив різні назви свого часу і який став одним з найпопулярніших мистецьких гуртів Західної України.

Непересічну вартість діяльності Котка вищезазначеного періоду ще не розкрито належним чином. Тому актуальність теми зумовлена потребою заповнення прикрої прогалини в історії української музики, осмислення справжнього масштабу творчої постаті диригента Дмитра Котка, значно багатограннішої, ніж це видається з наявної літератури.

Проблема дослідження творчої діяльності Д.Котка у період 1930–1939 років постійно цікавила вітчизняних музикознавців. Об’ємний огляд музичного життя диригента зробив С.Стельмащук у книжковому виданні «Дмитро Котко та його хори». Серед наявних публікацій про Дмитра Котка та його творчість домінують статті в періодичній пресі (автори – С.Стельмащук, О.Вітенко, В.Барвінський, М.Кравчук, В.Паздрій, П.Сов’як, Р.Кирчів, І.Бугаєвич, І.Бермес, Р.Климовський, Т.Кашлюк, М.Черепанин, Л.Кияновська).

Цікавими доповненнями до наукової розвідки про педагогічну діяльність Котка у духовній семінарії та жіночій гімназії є спогади доктора музикознавства, довголітнього мистецького керівника «Візантійського хору» в Утрехті (Голландія) Мирослава Антоновича (який співав у хорі Малої духовної семінарії під керівництвом Д.Котка, що стало для нього першою школою диригентської майстерності) і артиста одного з хорових колективів Дмитра Котка – М.Бойка.

Метою є висвітлення новаційних пошуків та ідей Д.Котка у хоровому мистецтві Галичини 1930–1939 років, виявлення органічного зв’язку його діяльності з процесами розвитку національної культури. Новизною є перше детальне простеження культуротворчої діяльності митця вищевказаного періоду, аналіз його ініціативної артистичної практики. Наведення багатої аргументації, введення до наукового обігу архівних матеріалів дають достатні підстави для перегляду уявлень про розвиток хорового мистецтва вказаного періоду та новаційні ідеї диригента у цій галузі.

Життя і творчість Д.В.Котка свідчить, що на початку ХХ сторіччя цей непересічний талант яскраво проявив себе у царині української музичної культури. Людина, цілковито віддана справі розвитку української хорової культури, виявила власне музичне бачення оточуючого світу і по-своєму реалізувала художньо-естетичні та суспільні завдання свого часу. Рухаючись в напрямку кристалізації національного ідеалу в музиці через синтезування національно-суспільних мотивів з індивідуальними музично-стильовими інтерпретаціями, цей митець відчув на собі віяння нової доби з багатообіцяючою силою творення та всепоглинаючою енергією руйнації. Постать Дмитра Котка на тлі українського, зокрема співочо-хорового процесу Галичини, є однією з найяскравіших, а щодо популярності – першою.

Меценат української культури, Андрей Шептицький ніколи не був байдужим до Наддніпрянського хору і його керівника. Тому під час зустрічі з Котком у 1930 році, він переконує диригента, що свій досвід слід передавати молодій зміні ентузіастів хорового співу, та схиляє Д.Котка до осілого життя й викладацької роботи. Ця розмова з митрополитом Української Греко-Католицької церкви А.Шептицьким стане у 1951 році одним із звинувачень Дмитра Котка в антирадянській діяльності [9].

Мала духовна семінарія знаходилася у тому ж будинку, що й інститут імені святого священномученика Йосафата по вулиці Сикстутській, 39а. Ці заклади були окремими і незалежними один від одного, хоча сприймались львівським громадянством як єдине ціле.

Дмитро Котко зумів за невеликий термін створити в інституті та довести до ідеального стану хор, незважаючи на низку несприятливих обставин (обмежений вибір хористів, підлітковий вік, під час якого у хлопчиків проходить мутація голосу тощо). Хоровий колектив виконував не тільки Службу Божу, але й мав великий різноманітний репертуар, з яким виступав на різних святкуваннях міста Львова.

Цей хор свого часу здобув певну славу. Партії сопрано і альта виконували учні молодших класів, а партії тенора і баса – старших класів Малої духовної семінарії та учні Української гімназії у Львові.

Одним із нововведень було розучування Котком з хором літургічних співів, що мали київські традиції. Широкі, стрункі речетативи, що перепліталися з розлогими мелізмами, особлива повнота хорового звучання, багата гармонія з превалюванням мінорного ладу, старовинні мелодії з своєрідною аскетичною строгістю стали новизною для творчості Д.Котка, співаків та хорового мистецтва Західної України 30-х років.

Великою несподіванкою і одночасно гордістю для хору було запрошення виконати Божественну Літургію у семінарській церкві Святого Духа. Якщо взяти до уваги, що хор Богословської академії, який постійно співав служіння у церкві Святого Духа, ввесь час був на високому мистецькому рівні, то вже сам факт можливості співати мистецькому колективові Дмитра Котка