Хор з його церковними співами справив велике враження на польську владу, яка дала дозвіл на виконання Літургії по радіо, що було на той час досить небуденною подією. Радіопередача Богослужіння відбувалася з Успенської Волоської церкви у Львові. Відправу проводили декілька священників; диякон – отець Горчинський [1, с.50].

Для радіопередачі Котком було запрошено двох басів-октавістів із свого колишнього Наддніпрянського хору. Диригент використовував їх досить своєрідно. Наприклад, октавісти вступали на кінцевому акорді піснеспіву октавою нижче до басової партії, продовжуючи співати свій органний тон до того часу, поки дияконом виголошувалась Ектенія. Монотонне «гудіння» баса створювало гострий контраст із співом диякона-тенора і надавало літургійному співу своєрідного звучання.

Хором Малої духовної семінарії під керівництвом Котка було також вивчено і виконано Літургію Йосифа Кишакевича, що опиралась на галицьких мелодіях. В цій Службі Божій Котко окремими ритмічними загостреннями зумів надати їй певної оригінальності.

Крім Літургій керівником було розучено з хором семінарії велику кількість різних творів. У репертуар хорового колективу входили релігійні та світські твори українських і зарубіжних композиторів, народні пісні. З релігійних творів найвідомішими були «Лірники» (кант про Страшний Суд), «Через поле широкеє» («Легенда»), «Були люди невірнії», «Покаяніє» А.Веделя, а також колядки і щедрівки в обробках К.Стеценка та Д.Котка.

До хорових творів, що виконував хор Малої духовної семінарії, входять також наступні: «Шевченкові», «Прометей», «Вкраїно, мати, кат сконав» К.Стеценка, «Золоті зорі» О.Нижанківського, «Дударик» М.Леонтовича, в’язанки українських народних пісень Г.Давидовського, «Ой виїхав козак» Д.Котка, «Ставок заснув» Ф.Абта та інші. Останній твір, зокрема, вперше був виконаний хором семінарії, згодом увійшов до репертуарів майбутніх хорів Дмитра Котка і виконувався багатьма хоровими колективами в Галичині та на еміграції.

При розучуванні хорових партій із школярами, Котко користувався скрипкою, підходячи до окремих груп голосів і підтримуючи цим самим інтонаційно звучання. Диригент завжди вимагав виконання динамічних і агогічних прийомів, звертав увагу на чистоту інтонації та барвистість звучання. При диригуванні часто користувався камертоном замість диригентської палочки. При подачі голосів використовував італійську сольмізацію: для мажорного акорду – «до-мі-соль», для мінорного – «ре-фа-ля».

Мав місце концерт хору Малої духовної семінарії під керівництвом Дмитра Котка у Дрогобичі. Він став справжньою несподіванкою для громадянства. Наголосимо, що технічне виконанння творів не було слабшим відносно Наддніпрянського хору 20-х років і стояло на високому мистецькому рівні. Програма була старою, окрім деяких нових творів, аранжованих Котком на чоловічий хор. Якщо порівняти голосові партії, то «баси брали інколи верх над тенорами. Але цілість робила дуже гарне враження» [8, с.5].

Крім хору в Малій духовній семінарії існував струнний оркестр «сербсько-хорватських» інструментів (бісурниця, брач, берта, бугара), які були невідомими у Галичині у той час. Музичні інструменти закупив в Югославії колишній ректор інституту отець Перрідон, голландець за національністю. Відомо, що тільки один із музикантів умів настроїти свій інструмент, усі інші настроював сам диригент. Оркестр користувався великим успіхом.

Першим керівником інструментального ансамблю став диригент Володимир Масюк. Через відсутність нотного репертуару та необізнаність учнів з невідомими інструментами керівнику доводилося докладати неабияких зусиль для проведення репетицій та організації концертних виступів. Протягом тривалого часу оркестр під керівництвом В.Масюка став широковідомим у Львові, а концерти спільно з інститутським хором Дмитра Котка публіка щиро і тепло вітала на всіх концертних виступах [3, с.15].

У червні 1930 року хоровий колектив та оркестр струнних інструментів інституту імені святого священномученика Йосафата було запрошено на міжнародний евхаристійний конгрес католицької церкви в Познані (Польща). Незважаючи на те, що місяці травень–червень у навчальному плані були особливо завантажені для учнів інституту, обидва диригенти, не звертаючи на це уваги, ще з більшою наснагою проводили репетиції для удосконалення ансамблів.

Для підсилення басової партії керівник хору Дмитро Котко додав до неї кількох неінститутських співаків. Серед них відомий бас академічної гімназії Квасничка.

В неділю 30 червня 1930 року ще задовго до початку Божественної Літургії співаками та оркестрантами було заповнено хори великого латинського костела (катедри). Точно в зазначеній годині до переповненої людьми зали костелу увійшли митрополит Андрей Шептицький та латинський кардинал Августин Гльонд. На момент їх входу до катедри хоровим колективом було виконано твір «Буде ім’я Господнє».

Святу Літургію було відправлено відомим у Галичині перемишльським владикою Йосафатом Коцоловським та двома священниками: отцем Л.Куницьким та В.Гриником. Диякони – львівські священники Г.Костельник і О.Горчинський.

Далі Служба Божа проходила надзвичайно велично. Під час святого причастія декілька пісень релігійного змісту успішно виконав оркестр. Він створив неабияке враження своїми оригінальними, невідомими до того часу на Заході інструментами та виконанням концертних творів. Оркестр створив незабутнє враження для слухачів, які після виступу висловлювали захоплення музикантами-виконавцями, ніколи до цього часу не пережитими формами своєрідного музичного ефекту.

Одним із найвдаліших номерів під час служіння став останній стих другого антифону блаженства «Радуйте і веселіться». Під час його виконання кожен з присутніх на Літургії з цікавості піднімав голову вверх у напрямку хору.

Апогеєм у виконанні Богослужіння став момент, коли після ефектно проспіваного псалма «Блажен муж», публіка, заслухана в басове «Аллилуя», не зреагувала одразу оплесками. Тільки згодом, після піднімання із своїх місць, невгасаючими оплесками та скандуванням «Аллилуя» домоглася повторення цього псалма.

Великою несподіванкою для всіх була поява на хорах кардинала А.Гльонда, який висловив подяку хорові та оркестру за участь у Службі Божій. У своїй заключній проповіді він згадав про два спільні концерти хорового і оркестрового колективів, один з яких