Під час другого концертного виступу в актовій залі університету невгамовна публіка вимагала від хорового колективу виконання пісні «Гандзя» (хорова обробка Д.Котка та Д.Бонковського), яку співав Наддніпрянський хор Дмитра Котка 20-х років, проте в репертуарі хору Малої духовної семінарії цього твору не було.

Зазначимо, що велику подяку у створенні та існуванні двох мистецьких колективів Малої духовної семінарії слід надати митрополиту Андрею Шептицькому, фундатору та засновнику хору і оркестру.

Після Дмитра Котка диригентом семінарського хору став Микола Колесса, а у 1938 році – Мирослав Антонович, який вже мав певний досвід хорової практики, будучи диригентом шкільних хорів філії Української державної гімназії у Львові.

У 1936 році Дмитро Котко покидає педагогічну роботу й організовує з галицьких співаків-аматорів чоловічий хор «Трембіта». Однак ця назва не сподобалась польській окупаційній владі, мотивуючи тим, що трембіта є польським інструментом, а не українським. Таким чином капела обирає назву «Український мандрівний хор Дмитра Котка».

До новаційних заслуг Котка перед музичною культурою віднесемо запровадження для хору мальовничого, з високим смаком підібраного сценічного одягу. Концертні костюми до 1937 року – червоні чоботи, сині шаровари і вишивані сорочки; після 1937 року – гуцульські строї і топірець у кожного з артистів хору. За гуцульський стрій хоровий колектив рекламували (навіть на одній з поштових листівок 1938 року) як «Гуцульський хор Дмитра Котка». За цим прикладом одностроїв почали дотримуватись інші хори Західної України і на еміграції.

Хоча чотириголосний хор чисельно був невеликий (20 учасників), але внаслідок того, що всі «котківці» мали дуже високе вокальне обдарування, його спів увесь час захоплював слухачів. «Кожну пісню диригент навчав хориста співати зосібна, вимагаючи чистоти дикції, досконалого звучання. І лише домігшись цього, зіспівував окрему партію. Так працював з усіма чотирма партіями, аж поки не доводив співу до бажаної виконавської досконалості. І тоді хор ставав інструментом, що давав високомистецьке звучання» [4, с.172].

Д.Котко не належав до диригентів, які засобами слова тлумачили зміст чи образ музичного твору. Він грунтовно працював над чистотою інтонації, тембрами голосів і, насамперед, дотримувався динаміки й агогіки твору, і таким чином намагався викликати у співаків певний настрій. На репетиціях диригент детально відпрацьовував звучання хорової партитури, домагався від хористів свого бачення музичного образу. На концертах його художня інтерпретація не відходила від попередньо створеного ним звукового ідеалу.

Крім того, у склад Гуцульського хору Котко вводить кількох виконавців-інструменталістів (скрипка, цимбали та сопілка) і танцюристів (прообраз майбутнього Гуцульського ансамблю пісні і танцю).

У 1937 році хор Дмитра Котка виступав у Львові у залі Польського музичного товариства на Хорущині (тепер – Концертний зал імені С.Людкевича Львівської обласної філармонії). Колектив «запрезентувався в зовсім новім вигляді, у модних під цю пору в Польщі гуцульських строях та в значній частині з новою пісенною програмою, у якій – крім деяких нових пісень – уперше появилась танцювальна етнографічна композиція: доволі натуралістичне виведення «аркана» під такт гуцульської троїстої музики (флояра, гуслі, цимбали)... У творах хору Котка на перший план вибивається враження величезної зовнішньої і внутрішньої дисципліни хору, темпераменту й запалу у виконанні, і віра в красу свого ідеалу. І цим хор Котка сповняв і тепер сповняє у нас добру культурну роботу і місію» [6, с.566].

Станіслав Людкевич, роблячи ряд критичних зауважень з приводу концерту у Львові, акцентує увагу на те, що програма концерту та інтерпретація творів хору, в основному, залишилися такі самі, як і в Наддніпрянському хорі 20-х років «з усіма гарними прикметами і деякими недотягненнями. Тільки зовнішній вигляд і склад хору змінився (новий, добрий соліст у тенорі). Але свою місію плекання й ширення української народної пісні хор таки виконує, про що свідчила хоч би битком набита чи не найбільша зала у Львові» [7, с.4].

12 травня 1937 року мав місце виступ хору Дмитра Котка в Концертному залі імені М.Лисенка. Як наголошують музичні критики, дві найголовніші ознаки співочого колективу збереглися: інтонаційна чистота і абсолютна дисципліна у ритмі й динаміці. Диригент виділявся «непересічним знанням техніки хорового співу та безоглядністю у проведенні всіх своїх інтерпретаційних задумів... Хор мав великий успіх» [2, с.40].

Попереднього рівня з цим творчим складом Котко вже не сягнув. Він також не врахував необхідності остаточної зміни репертуару, адже репертуар 20-х років слухач уже чув не раз і добре знав. З точки зору технічних можливостей хор Котка 30-х років також не дорівнював попередньому складу: вокально він був слабший і музично менш грамотний.

Тому використання тих технічних чи віртуозних прийомів, які були доступні хорові наддніпрянців, не давало бажаного ефекту та викликало інколи різкі виступи у пресі. Вказувалось на застарілий репертуар, невиправдані динамічні зміни, раптові сфорцандо і субіто піано, були претензії щодо інтерпретації творів. Критика, хоч і сувора, була до хору і диригента доброзичливою і вбачала в ньому один із найорганізованіших та найпопулярніших хорових мистецьких колективів у Західній Україні, незважаючи на не зовсім сприятливі умови його діяльності.

Проте популярність хору 1935–1939 років не зменшувалась. Переглядаючи відгуки преси на його концерти, можемо говорити хіба що про більш або менш вдалі виступи.

Для загального ознайомлення