Жниварські пісні виконуються одноголосо, а якщо гуртом, то з гетерофонічними елементами. Вона значно більше індивідуалізована ніж інші обрядові пісні.

Родинно-обрядова пісенність Тернопільщини як і календарна останнім часом значно звузила сферу своєї дії і залишилася в обрядах лише на рівні основних вузлових елементів.

Найбільшого забуття серед родинних обрядів набула родильна (хрестинна) обрядовість. Адже, зі зміною самих умов народження дитини (сільських та міських баб-повитух замінили кваліфіковані лікарі-акушери) відпала потреба у їхніх традиційних супровідних елементах. Таким чином, родильний обряд залишився лише на рівні християнського чину хрещення в церкві і через те стародавні пісні, які супроводжували його до цього, призабулися і майже повністю вийшли з ужитку. Якщо в центральній та південній частині родильні пісні навіть відсутні в пасивній пам’яті старожилів, то в північних районах Тернопільщини (Лановецькому, Кременецькому, Шумському) деякі із них старожили ще пам’ятають, зокрема ті, які пов’язані із співом бабі-повитусі або бабусі новонародженої дитини.

Пісні, що пов’язані із народженням дитини, на Тернопільщині поділяються на дві групи: власне родильні (виконуються бабі-повитусі) та хрестинні (виконуються після чину хрещення дитини за столом).

Перша група пісень (родильні) представляє давнішу фольклорну верству. Адже, їхній зміст складають ритуально-прославні мотиви, що пов’язані із головними персонажами, які присутні під час народження дитини. Це, в основному, невеличкі пісні-формули з вузькооб’ємною строфікою та ритмічною будовою вірша (5+5, 4+4+4). Мелодика родильних пісень, в основному, тяжіє до речитативності, так як їй характерний вузькооб’ємний ладозвукоряд (переважно три-тетрахорд). Для родильних пісень властиве сольне виконавство. Їх переважно виконують куми або близькі родичі новонародженого.

Хрестинні пісні в порівнянні із родильними значно пізнішого походження. Вони сформувалися в період запровадження обряду хрещення (XIV-XV ст.). За тематикою хрестинні пісні розкривають стосунки головних персонажів хрестин – кумів. Особливо їм присутні жартівливі мотиви.

Мелос хрестинних пісень також позначений впливами звичайних пісень, особливо жартівливих. Йому властива симетричність строфіки, з перевагою складочислових форм 6+6, 4+4+6 та ін. У цих піснях домінують чотирирядкові строфи із автоматичним повтором третього та четвертого речень та моторна мелодика. Ладозвукоряди в хрестинних піснях, як правило, оліготонічні (пента- та гексахорди).

Хрестинні пісні виконуються переважно як застольні, або як приспівки до танців. Через те вони мають, в основному, танцювальний характер.

На Тернопільщині найбільш збереженим серед родинних обрядів виявився весільний. Він зберіг переважно майже усі вузлові елементи, лише в значній мірі скоротився у часі. Особливо звелася до мінімуму довесільна обрядовість – сватання чи заручини, хоча у північних та південних її районах вона майже повністю функціонує. Найбільш збереженим є власне весільний обряд, хоча значна частина пісень, які його обслуговували, вийшла з ужитку.

Власне весільний обряд в давніший період розпочинався зі співу коровайних пісень (до речі, вони збереглися до останнього лише у північних районах Тернопільщини – Лановецькому, Кременецькому та Шумському). За своїми музично-стильовими особливостями вони повністю споріднені із власне весільними піснями-ладканками.

Власне весільні пісні, що побутують на Тернопільщині, складають групу строфічних та нестрофічних пісень.

Строфічні весільні пісні, в основному, виконуються під час обдаровування молодих і тому їх часто ще називають віватами (термін польського походження і означає похвальну пісню). Їхні сюжети, в основному. Розкривають майбутнє життя одружених, або висміюють окремі вади тих гостей, яким адресуються ці вівати. Через те. Вони мають часто уживану (типову) ритмічну форму вірша – 4+4, 6+6, 4+4+6 та типові мелодії (вівати співаються на дві-три різні мелодії).

У строфічних весільних піснях найчастіше зустрічається моторна мелодика танцювального характеру, що будується на тетрахордно-пентахордних ладозвукорядах іонійського та еолійського нахилів.

Весільні строфічні пісні-вівати виконуються лише окремими виконавцями з елементами імпровізаційності )словесні тексти можуть складатися під час самого виконання) і мають, як правило, інструментальні перегри.

Нестрофічну групу весільних пісень складають ладканки. Це переважно пісні давнішої фольклорної верстви. Вони беруть свій початок в період формування самого весільного обряду. Й саму назву вони отримали від богині Лади – покровительки шлюбу.

За тематикою пісні-ладканки – це, в основному, відповідний коментар ходу самого весілля. Вони одночасно виконують дві функції: епічну та режисерську (розповідають про весільний обряд та спрямовують його у відповідне русло). Головними персонажами пісень-ладканок є головні дійові особи весілля: молодий, молода, дружки, дружби, світилки, старости тощо. Особливо пісні-ладканки багаті обрізною лексикою: весільними фетишами-оберегами.

За структурою пісні-ладканки представляють так звану ладканову форму (термін Б.Луканюка). Вона, як правило, складається із трьох-шести, семи несиметричних речень (в них можуть бути відхилення на один-три склади) серіаційного типу мелодичного становлення. Типовими ритмічними формами вірша у ладканках є: 7, 5+5+3, 5+5+7. Вони якраз і формують навколо себе відповідні мелодичні типи, які обслуговують майже весь комплекс весільних пісень. Ритмічна форма організації сегментів у ладканках тяжіє до об’єднання ( ) і сформована переважно речитативною мелодикою. Хоча часто зустрічається в них і кантиленна мелодика, особливо у вінкоплетинських піснях.

Типовою у піснях-ладканках є і ладозвукорядна будова. Вона, як правило, базується на іонійських тетрахордах, які часто можуть уживатися із субсекундами чи субквартами. Дані пісні виконуються переважно жіночими чи дівочими гуртами в унісон. Їх виконують, як правило, свашки чи дружки.

Останнім часом пісні-ладканки на Тернопільщині виконуються лише в основних вузлових частинах весільного обряду, зокрема при вінкоплетинах, при готуванні молодої до шлюбу, при накладанні на голову молодій хустки тощо.

Весільний обряд Тернопільщини не обходиться без інструментальної музики, яка виконує в ньому домінуючу роль, особливо останнім часом. Вона дає відповідний сигнал про початок самого весілля, про прихід гостей, про час