В забавлянках переважають такі типи ритмічної організації, як репетиція та об`єднання ( об`єднання – найбільш поширена форма). Для них найхарактернішими є дворядкові та чотирирядкові варіаційні форми, або трирядкові ладканові форми (АВА, АВА`).

Найчастіше у забавлянках представлена речитативна моторика із вузькооб`ємним мелодичним контуром в межах секунди, терції чи кварти.

Забавлянки виконуються лише одноголосо дорослими та старшими дітьми з відповідними пантомімічними рухами і належать до групи принагідних народномузичних творів.

До нашого часу на Тернопільщині у фольклорному середовищі дорослих для дітей збереглися дитячі пісні-казки – це „Два півники”, „Бігло козенятко”, „Зажурився щиголь”, „Козуню-любуню”, „Чи ви чули, Тодосію” та ін. Вони на відміну від інших дитячих пісень, творять групу напливових і є найбільш функціональними в дитячій народній музичній творчості.

Найчастіше у піснях цього жанру зустрічається зооморфна тематика. Тут коло персонажів є широким та різноманітним – це цапок та кізонька, горобейчик, півник, бузьок, жабка, котик, жучок, мишка та ін.

Більшості дитячим пісням-казкам притаманні і жартівливі елементи. Тут висміюються окремі вади тварин, які уподібнені до людських. Ці пісні часто супроводжуються хореографічними рухами та пантомімою.

Дитячі пісні-казки як і забавлянки характеризуються строфічними та астрофічними побудовами. У них часто зустрічається сапфічна строфа (п`ятивіршова побудова із вдвічі укороченим останнім віршем). Нестрофічні композиції часто уподібнені до ситуативних музичних картинок з наскрізною формою розвитку (міні-оперетки).

В дитячих піснях-казках домінують такі ритмічні форми віршів, як 4+3, 4+4, 4+4+6, а також дворядкові та чотирирядкові строфи із автоматичним повтором останніх речень. Часто зустрічаються і п`ятирядкові ладканкові форми варіаційного розвитку. У піснях цього жанру, в основному, використовується діалогічність викладу матеріалу у формі запитання-відповіді.

Найпоширенішою у дитячих піснях-казках є моторна мелодика. Адже, майже усім пісням цього жанру властива танцювальність та пантомімічність, козачково-гопачкові ритмічні малюнки. Часто зустрічається і вальсова метрика.

У жанрі дитячих пісень-казок найчастіше зустрічаються пентахордно-октахордні ладозвукоряди як мажорного так і мінорного нахилів.

Дитячі пісні-казки творять найбільший пласт серед дитячого фольклору, співаного дорослими для дітей і в автентичному середовищі виконуються переважно самими дітьми для когось одноголосо.

На Тернопільщині побутує ряд казок, в яких зустрічаються музично-поетичні вставки у формі діалогів та монологів. Вони виступають не як завершені твори, а як інтерлюдійні ланки, які цементують саму композиційну структуру казки. Їхня тематика є повністю підпорядкована основному сюжетному стрижню. Вона є продовженням діалогічних та монологічних форм самої казки.

Пісні з казок, як правило, невеликі за обсягом. Вони складаються із дво-, тристрофічних ізоритмічних побудов із складочисловою будовою вірша 4+4. Ця ритмічна форма належить до найстаровинніших і генетично пов`язана із формуванням казкової традиції. Інші структуротворчі та мелосні характеристики аналогічні із піснями-казками, за винятком мелодики, яка в піснях із казок є в основному речитативною. Адже, казковому жанру, в значній мірі, властива епічна стихія і через те говірковий тип мелодичного розвитку в них є пріоритетним.

Також вужчим за обсягом є їхні ладозвукоряди (трихорди, пентахорди), які ніби акумулюють природній інтонаційний фон, що властивий для рецитації казки в цілому.

На Тернопільщині найпоширенішими казками, в яких зустрічаються музично-поетичні вставки, є „Лисичка”, „Котик та півник”, „Івасик-Телесик”, „Дивна сопілка”, „Колобок” та ін.

Вагомий пласт у дитячій музичній творчості Тернопільщини складають пісні, виконувані самими дітьми. Це заклички, примовки, прозивалки, звуконаслідування, колядки, щедрівки, веснянки-гаївки та пастуші пісні.

Заклички, примовки та звуконаслідування творять один пласт давнішої фольклорної верстви. На початковому етапі вони втілювали вербальну магію для дорослих, потім ця віра поступово втрачала свій сенс і залишалася жити лише в світі уявлень дітей.

Адресатом у закличках, примовках та звуконаслідуваннях є головні небесні світила, метеорологічні явища, комахи, птахи та тварини. На початковому етапі вони, вірогідно, супроводжувалися певними магічними діями, відгомони яких ще можна помітити у деяких сучасних текстах. Тривале функціонування закличок, примовок та звуконаслідувань серед дітей викликало появу зразків, створених ними самими і вже позбавлених стародавніх вірувань. Тепер ці твори – це суто дитяча творчість. Вони звучать найчастіше в період розквіту природи – навесні.

Головним поетичним прийомом в закличках, примовках та звуконаслідуваннях є звертання до конкретного адресата – явищ природи, тварин, комах. Композиційно вони складаються із експозиції та своєрідного епілогу, в якому сконцентроване бажання здійсненого.

У ритміці пісенних віршів-закличок, примовок та звуконаслідувань переважають побудови, що складаються, в основному, із семи-, восьми складочислових форм (4+3, 4+4). Їхні строфи переважно тирадної будови і позбавлені чіткої симетрії (що вказує на стародавність їхнього походження).

Ритмічна організація в сегментах, в основному, базується на репетиційних та дроблених формах ( ) і має нерегулярну акцентність.

Мелодика закличок, примовок та звуконаслідувань речитативно-декламаційного характеру і охоплює вузькооб`ємні звукосполучення (дихорди, трихорди, тетрахорди, дитоніку, тритоніку та тетратоніку).

Дані твори рецитуються як дитячими гуртами, так і окремими дітьми одноголосо з деякими пантомімічними елементами (рухами рук, голови, тулуба тощо).

На Тернопільщині найпоширенішими закличками, примовками та звуконаслідуваннями є „Вигрій, вигрій, сонечко”, „Не йди, не йди дощику”, „Ой вітре, вітроньку”, „Гет, хмари, гет”, „Водо, водо, холодная”, „Зозуле рябенька”, „Бузьок-чапля”, „Коровко, коровко”, „Муравлі, муравлі”, „Равлику-Павлику”, „Дзінь, бом”, „Нум плакать, нум”.

Найпоширенішим жанром в ігрових моментах дітей є прозивалки, що є суто дитячою творчістю. У прозивалках найяскравіше відображені особливості вікової етики дітей, їхні реакції під час сварок чи суперечок.

У прозивалках вихідним елементом у створенні образу є імена конкретних адресатів, які обігруються різними дошкульними римованими словами.

За структурними та мелосними ознаками прозивалки дуже близькі до