Інструментарій цехових музик включав скрипки, цимбали, бандури, труби, сопілки, ду-ди, флейти, басолі, бубни, тулумбаси та ін., отже - поряд із традиційними народними інстру-ментами, також - характерні для професійних оркестрових "капелій", що згодом діяли при магістратах, дворах вельмож. Значне місце у репертуарі цехових інструменталістів належало танцювальній музиці - народним танцям (метелиця, хрещик, голуб, журавель, коломийка); окремі пісні-ігри виконувались під супровід інструментів. Барвисті картини українського му-зичного побуту зустрічаємо в "Енеїді" І.П.Котляревського:

Бандура горлиці бриньчала,

Сопілка зуба затинала,

А дудка грала по балках;

Санжарівки на скрипці грали,

Кругом дівчата танцьовали

В дробушках, в чоботах, в свитках.

Цехові музиканти виконували також марші, танці інших народів, популярні на Україні - польку, краков'як, бариню, чардаш, полонез, кадриль та ін.

Як репертуар, так і виконавство цехових братчиків спирались передусім на усні тради-ції. Проте, судячи з широкого розповсюдження в Україні різних форм музичної освіти (брат-ські школи, колегіуми, Києво-Могилянська академія), можна з певністю вважати, що серед цехових музик були люди професійно підготовлені, а також і композитори, що творили ре-пертуар для своїх колективів.

Слід згадати і про інші сфери побутування та розвитку української інструментальної музики епохи барокко. Дуже важливу роль відігравала вокальна, інструментальна і вокально-інструментальна музика в запорізькому війську. Похідні козацькі пісні, марші, участь музи-кантів у відзначенні перемог, урочистих подій на Січі, врешті - найвище мистецьке досяг-нення - історична дума із супроводом бандури, - все це музичні явища, котрі вийшли за межі України. Так, перші відомості про українські козацькі думи знаходимо у польських історич-них джерелах. До найдавніших належить згадка історика Сарницького (1506) про те, що ко-заки співають сумні пісні, які на Русі звуть думами143. Цей жанр, за висловом М.Лисенка, втілював любов народу до свого минулого; думу він слухав як "сповнену образів і барв епо-пею свого тяжкого горя або свого законного й заслуженого торжества"144. Емоційний пафос, високий рівень кобзарського мистецтва мав відчутний вплив на творчість польських пись-менників і композиторів. Так, у польській поезії ХУП ст. виник модифікований жанр думи -"дума козацька", "дума запорізька" "дума українна" - перший літературний твір , опубліко-ваний у збірці польського поета А.Чахровського (1597-1599). До кінця XVI ст. відноситься чисто інструментальний зразок думи невідомого автора з латинською назвою "Рішгиг Вита" (1583). З приводу цього твору відомий дослідник слов'янських музичних культур Ігор Белза писав: "Невідомий польський композитор, який створив "Думу", написану для струнних ін-струментів, звернувся саме до цього жанру, котрий був розповсюджений в українській, а по-тім і в польській народній творчості"145.

Із української інструментально-танцювальної побутової музики особливої популярнос-ті в Європі ХУЇ-ХУП ст. набули козачки, їх записи знаходяться у багатьох лютневих і орган-них табулатурах, зокрема польських та італійських. Проте, "оскільки українська танцюваль-на музика побутувала у Польщі, а звідси поширювалась в інші країни Заходу, то сприйма-лась там як польська"146.

Як свідчать дослідження українського музикознавця Лідії Корній вплив українського фольклору, зокрема різних його танцювальних форм на польську музику дуже відчутний. Для прикладу наводяться танці з органних табулатур XVI ст. з виразними ознаками гопакового ритму. Підтверджуючи, що носіями української музики на Заході були переважно інст-рументалісти, Л. Корній називає ряд прізвищ українських музик, котрі працювали у Польщі на королівській службі, а також при дворах польських вельмож, починаючи з XIV ст. Це -бандуристи Тарашко, Чурило, лютнисти - Стечко, Подолян, Лук'ян, Андрейко, кобзар і лютнист Думський зі Львова та ін.147. Як видатний лютнист і композитор прославився у Польщі та Німеччині Альберт Длугорай (1550-1619), в юнацькому віці відомий під прізвищем банду-риста Войташка. Він залишив цінну пам'ятку лютневої музики - лейпцігську табулатуру 1619 р. Саме у ній вміщено "Гайдуцький танець", приналежність якого до українського фольклору безсумнівна.

Музика в українському театрі ХУІІ-ХУІІІ ст.

Серед явищ мистецького побуту України ХУІІ-ХУШ століть особливої уваги заслуго-вує театр, початки якого сягають ще синкретичної єдності найдавніших фольклорних жанрів - обрядових пісень, хороводів, театралізованих дійств, що нерозривно поєднували слово, му-зику, танець, акторську гру. Про їх історичну тривалість, яка викликала опір духовенства, яскраво свідчить виступ відомого полеміста кінця XVI початку XVII ст. Івана Вишенського: ".. неции памяти того беса Коляды й доселе не перестают отновляти... собирающеся на бого-мерзкие игрилища, песни поют... Иныи лица своя й всю красоту человеческую, по образу й по подобию Божию сотворенную, некими лярвами или страшилами, на диявольский образ пристроенньїми закрьівают, страшаще или утешающе людей..."150. Проте поступовий розви-ток освіти, культури народу привів до компромісних вирішень цієї проблеми. Цьому сприяли також контакти з європейським театром ХУІ-ХУП ст., де поряд з п'єсами релігійного змісту, що виконувались у храмах з нагоди Різдва, Великого Посту, Великодня, набував широкого розповсюдження народний ярмарковий театр. Сформувались типові сюжетні колізії побутових вистав з характерними персонажами-масками: ревнивий старий муж, кокетлива молода жінка, коханець, монах, Арлекін, Коломбіна та ін. Подібні процеси своєрідно виявлялись і в Україні як на професійному рівні у формах "високої драми", так і в широкому побутуванні жанрів "низового барокко" - у народних інтермедіях, ляльковому те-атрі-вертепУ

Головним осередком творення, виконання і розповсюдження цих основних форм теат-рального життя ХУІІ-ХУШ ст. була Києво-Могилянська академія, її професори були автора-ми драматичних творів, теоретиками театру, а спудеї-бурсаки - акторами і основними носія-ми цього мистецтва. З особливим запалом виконувались театральні п'єси під час традицій-них "рекреацій" - травневих днів відпочинку, коли учнівський гурт під опікою педагогів і наставників вирушав на околиці Києва: "Все грало, вирувало, бавилося