Скільки струн у гітари?

В цьому начебто в простому питанні варто розібратися до того, як ми перейдемо до історії російської семиструнної гітари.

Перші три-чотири сторіччя в гітари було всього чотири струни. Потім з'явилася п'ята. Причому п'ятиструнна гітара мала дев'ять струн. Цей парадокс роз’яснюється легко. Візьмемо для приклада мандоліну. Це чотириструнний інструмент, але кожна його струна здвоюється, тобто складається з двох однаково налаштовані струн, тому усього їх вісім. А в п'ятиструнної гітари першу струну, на якій в основному виконується мелодія, залишали одинарної, а інші здвоювали. Іноді, здвоювали і всі п'ять струн.

Подвійні струни додавали звучанню гітари характерний відтінок, що подобався багатьом, але налаштувати інструмент зі здвоєними струнами було не так-то просто. Може, ця незручність і змусила гітаристів відмовитися від здвоєних струн. Але швидше за всі, музиканти і майстри-виготовлювачі прийшли до висновку, що гітарі подвійні струни не властиві.

До кінця вісімнадцятого століття, майже одночасно з відмовленням від здвоєних струн, гітара обзаводиться ще однією басовою струною. У результаті вона стає тієї самої класичний шестиструнною гітарою, що ми знаємо зараз.

Треба сказати, що ідея здвоєних струн у гітари час від часу виникала знову, і навіть у наші дні деякі інструменти втілюють у собі цю ідею. Такі гітари називають звичайно дванадцятиструнними, але це той же шестиструнний інструмент, просто замість кожної струни в нього дві. Гітара зі здвоєними струнами використовується тільки для чи акомпанементу для участі в естрадному ансамблі, а гітаристи, що концертують, виконуючий класичний репертуар, відмовилися від них остаточно.

Коли гітара знайшла шосту струну, спроби збільшувати кількість струн на цьому не закінчилися. У середині дев'ятнадцятого століття французький гітарист і композитор Наполеон Кост додав до класичної гітари сьому струну. Він грав на такому інструменті і навіть пропагував його, але інші гітаристи не підтримали нововведення.

Помітьте, ми поки не говоримо про російську семиструнну гітару, що у часи Наполеона Коста не тільки вже існувала, але мала своїх видатних виконавців. Сім струн на російській гітарі і сьомій струні на класичної — речі різні. До цієї різниці ми незабаром прийдемо, а поки закінчимо розповідь про спроби збільшувати кількість струн на класичній гітарі.

Коли стало ясно, що сьома струна не дає переваг класичному інструменту й ускладнює гру, деякі виконавці стали шукати інший шлях. Вони зберегли шість основних струн, але додали трохи допоміжних басових. Якоюсь мірою грати стало простіше. Наприклад, якщо на звичайній гітарі для узяття звуку фа на шостій струні потрібно було пригорнути її на першому ладі, то на удосконаленій гітарі цей звук брався на одній з допоміжних струн без усякого притиснення. Відчувши перевагу, деякі гітаристи довели кількість допоміжних струн до дев'яти, а всього така гітара мала вже п'ятнадцять струн. Збереглися інструменти навіть із сімнадцятьма струнами.

Але в багатострунних гітар виявилися і серйозні недоліки.

Гриф став непомірно широким і незручним. Від цієї незручності спробували позбутися, пристроюючи до гітари два грифи — один для основних струн, інші для допоміжних. Струни з обох грифів сходилися до однієї підставки, так що під правою рукою гітариста вони вже йшли поруч. Існував навіть унікальний інструмент із трьома грифами і з двадцятьма трьома струнами.

Але і додатковий гриф не рятував положення, тому що залишався інший недолік: допоміжні струни під час гри резонували, а гітарист не міг приглушити ті з них, що у даний момент не повинні звучати. Музичний добуток виявлявся засміченим сторонніми звуками.

Ці недоліки змусили гітаристів відмовитися від спроб збільшувати кількість струн. Утім, спроби ці завжди були одиничними — класична гітара вже більше двох століть залишається шестиструнна. У наші дні, мабуть, тільки один із всесвітньо відомих гітаристів — іспанець Нарціссо Епес — грає на гітарі із широким грифом і з десятьма струнами. Та й він, по власному визнанню, рідко користається допоміжними струнами.

Тепер, з'ясувавши, що гітара у своїй історії могла розташовувати самою різною кількістю струн, перейдемо до росіянки семиструнної гітари.

Гітара марки Х. Перейра-Коєлью.1800р.

Електрогітара.

У той момент, коли гітару об'єднали з електронікою, народився новий інструмент, якому поки не придумали власної назви, а щоб не плутати з прародителькою, дали приставку «електро». Давайте розберемося.

Що характеризує будь-який інструмент? Його музичні можливості, спосіб витягу звуку, фізичний принцип утворення звуку, тембр. Отож, усі ці характеристики в традиційної гітари й в електрогітари різні. Про різницю в зовнішньому вигляді немає і мови — не це головне.

Коли ми говорили про можливості класичної гітари, то згадували її поліфонічність, тобто здатність вести дві чи три мелодії одночасно. Електрогітара цієї здатності позбавлена через істотну різницю в способі витягу звуку. Гітарист, що грає на класичній чи росіянки семиструнної гітари, защипує струни чотирма пальцями правої руки, у деяких випадках використовує і мізинець. П'ять нігтів гітариста — це як би п'ять медіаторів, і чотири з них увесь час беруть участь у грі, а п'ятий чекає, чи не зустрінеться в даному добутку місце, що вимагає його участі. А електрогітарист тримає правою рукою один-єдиний медіатор. Їм можна брати акорди, грати мелодію, але вести одночасно дві і