АНОТАЦІЯ НА ТВІР
“І шумить і гуде” українська народна пісня в обробці Г.Г. Верьовки
ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ ПРО ТВІР І ЙОГО АВТОРІВ.
Твір “І шумить і гуде” – українська народна пісня в обробці відомого українського композитора і диригента Григорія Гурійовича Верьовки.
Українська пісенна культура – одне з найцінніших духовних надбань народу за багатовікову його історію.
У народних піснях відображено най різноманітні прояви життя трудового народу – його велику, але героїчну історію, тривалу й запеклу боротьбу з чужоземними поневолювачами, побут та уподобання людей.
Народна пісня – незатьмарене джерело життя і повсякденних турбот трудівників. Вона правдиво відгукувалась на найрізноманітніші події в житті простих людей.
Веселкова мистецька краса випливає з поетичних слів і мелодій пісень про кохання. Правдиво й сердечно передано в них взаємну любов і щастя закоханих. А скільки смутку, горя, журби й печалі в піснях про невірність чи підступність!
Особливою музичною красою вирізняються пісні багатоголосі, розспівані на кілька рівнозначних мелодій, кожна з яких становить самостійну мистецьку вартість, а всі разом, у гуртовому звучанні, захоплюють самобутністю ладу, художністю, самостійністю горизонтального руху.
Творцями таких пісень, їхніми постійними носіями були переважно жінки.
Вони передавали власні почуття й переживання або щиро співчували горю своїх бідолашних сестер чи подруг.
Протяжні побутові пісні посідають важливе місце в репертуарі шанувальників співу, бо вони завжди хвилюють душу як виконавців, так і слухачів. Ясна річ, що не тільки краса природи, не лише історія та життєві турботи хвилюють творців та носіїв народних пісень.
Силу-силенну їх було створено в стилі й характері жартівливому, гумористичному, та навіть сатиричному.
Потяг народу до творчості такого типу не випадковий, він засвідчує любов українців до гострого слова й важливих мелодій, справжню оптимістичність їх світогляду.
Творці пісень проходять повз недоліки та прорахунки у житті й громадській діяльності, засуджують винуватців, розкривають причини тих чи інших життєвих вад.
Український фольклор багатий на зразки чисто інструментальної, здебільшого танцювальної музики.
Вони чіткі за ритмікою, “квадратні” за структурою і зумовлюють особливості української народної танцювальної стихії.
Природно, що образність, мелодика й ритміка таких зразків значно вплинули на виникнення жартівливих, гумористичних і сатиричних пісень, на визначення їх провідного мистецького характеру. Тому в цих піснях, рухливих і динамічних, відсутні, за окремими винятками, нестабільність метру, змінні розміри, асиметричність структури, що широко репрезентують плавність мелодичного розливу й ритмічну свободу загального руху в протяжних ліричних, а особливо, в родинно-побутових наспівах. Жартівливі пісні, як і пісні про кохання. про життя та побут у сім’ї, користуються широкою популярністю і звучать у сольному та гуртовому виконанні.
ВІДОМОСТІ ПРО ЖИТТЯ І ТВОРЧІСТЬ КОМПОЗИТОРА
Верьовка Григорій Гурійович народився 13 грудня 1895 року в м.Березна Чернігівської області.
Григорій Гурійович Верьовка – український композитор і хоровий диригент.
В 1918 –1921 р. вчився в Київському музично-драматичному інституті імені М.В. Лисенка по класу композиції у Л.Л. Яв орського, диригування – у А.І. Орлова, і в 1933 році закінчив інститут екстерном. З 1919 року працює як організатор і керівник самодіяльності, викладав хорове диригування у музично-навчальних закладах міста Києва.
В 1923-1927 роках працює в музично-драматичному інституті, з 1931 року - Київській консерваторії. З 1947 року Г.Г. Верьовка являється професором консерваторії.
В 1941-1945 роках Верьовка стає науковим співробітником Інституту фольклору АН УРСР.
З 1943 року Верьовка – організатор і керівник Українського державного народного хору.
В 1943-52 роках голова Спілки композиторів УРСР. Г.Г.Верьовка як композитор працював переважно в області хорової масової пісні, займався обробками народних пісень. Твори Верьовки широко популярні, багато які з них стали істинно народними. Ним написані пісні, присвячені своєму народу, рідній землі, зокрема: “Ой, як стало зелено”, “Ой чого ти земле, молодіти стала” і інші, а також жартівливі пісні, з них українська народна пісня “І шумить, і гуде”, патріотичні пісні, зокрема “Клятва”, пісня, о оспівують працю “Дівчата з Донбасу”, “Пісня про Волго-Дон”, “Шахтарочка”. Серед творів крупної форми кантата “Ми ковалі своєї долі” на слова П.Г.Тичини. Г.Г.Верьовка створив також обробки революційних пісень: “Вперед, народе, йди”, “Карманьйола” та інші, а також обробки українських народних пісень: “І шумить, і гуде”, “Ой чого ти, земле, молодіти стала”.
В 1948 році Г.Г. Верьовка за тривалу концертну діяльність одержав Державну премію СРСР.
Народний ход рік від року вдосконалював свою майстерність.
У кожній з країн, де проходили виступи, хор натхненно співав пісні її народу й обов’язково мовою оригіналу, що завжди особливо підкорювало слухачів.
21 жовтня 1964 року в місті Києві Григорій Гурійович Верьовка помер.
ЛІТЕРАТУРНИЙ ТЕКСТ
В українській народній пісні “І шумить, і гуде” оспівується доля молодої дівчини, яка мріє про своє майбутнє, прагне вийти заміж. Ця пісня жартівливого характеру;
Молода дівчина журиться:
“А хто мене, молодую,
Та й додому проведе?
І тут із земного садочку чути голос молодого козака:
“Гуляй, гуляй, дівчинонько,
Я додому проведу.”
Але дівчина перепливає, бо вона знає, що її мати буде бити за неслухняність. І тут уже дівчина докоряє матері:
Тоді було бити, вчити,
Як маленька була.
Потім донька як би оправдовується:
А тепер я велика
Треба мені чоловіка,
Ні старого, ні малого,
Козаченька молодого.
Дівчина мріє про молодого, дужого козака, який би не цурався ніякої роботи, поважав свою дружину.
Щоб у полі орав,
У домі він дбав,
Гей, а мене, молодую,
Та хазяйкою звав.
Тема: Оспівування долі молодої дівчини, яка мріє створити свою сім’ю.
Ідея: Віра юної дівчини в своє щастя, добру долю, вірне кохання.
МУЗИЧНО-ВИРАЖАЛЬНІ ЗАСОБИ.
Жанр твору: жартівлива пісня.
Форма твору: куплетно-варіаційна.
ХАРАКТЕРИСТИКА МЕЛОДІЇ
Можна сказати, що характер музики відповідає текстові, а, навіть більше