скоромовка, повинна звучати наспівне, не переходячи в мову. Ці особливі співочі координації в роботі голосового апарату, як і мовні, зафіксовані сучасними методами досліджень і підпорядковані науковому аналізу. Природньо, що поряд з іншими органами, що беруть участь в голосоутворенні і дихання працює різноманітне при мовній і співочій фона-ції. Як показують ренгенологічні спостереження в співі, гортань займає особливе “співове” положення і система порожнини надставної грубки організовується Інакше. У співаків, що користується підняттям гортані, в співі надставна трубка скорочується, у співаків, що опускають гортань вона продовжується. У всіх співаків в співі порожнина глотки, рота і сама рогова щілина відносно ширша, ніж у мові. Таким чином, умови для виведення звукової енергії і веродинамічні умови і опір, що створюється в надставній трубці, при співі будуть іншими. Однак, найбільш суттє-вими змінами в роботі голосової щілини проходять внаслідок відповідям умов утворення звуку співочого голосу. Як вібрато, так і високе співо-ча форманта, що являється найбільш суттєвою характеристикою звуку співочого голосу, формується в самій гортані в результаті спеціально найденої координації в II роботі.
В результаті пошуків найкращого звучання голосу в процесі навчання здійснюється вироблення потрібного типу змикання голосових зв’язок, характеру їх коливань. Під дією різних медичних прийомів знаходиться та координація в роботі гортанного сфінктера і дихання, що народжує у даного співака найкращі співочі якості його голосу. Гор-танний сфінктер по-різному включається в роботу в залежності від посилу дихання. Величина його напору при звукотворенні міняє щільність змикання голосових зв’язок і впливав на продовженість фрази змикання і розмикання, а разом з тим і на тембр співочого голосу, на його во-кальні якості.
Природньо, в процесі постановки голосу м’язи що беруть у часі в диханні, знайдуть необхідні взаємовідношення між собою в забезпечені тих нових вимог, які пред’являє для них співоча робота гортані і артикуляційних органів. Дихання гнучко приспособлюється до цих ви-мог. Виробляється необхідні рефлекси, співоча фонація починає за здійснюватися так же гнучко, просто і легко, як і мова.
Підводячи підсумок, слід відмітити, що відмінність. яка спос-терігається при переході від мови до співу, визначається перш за все необхідністю утворення співочого звуку. В знаходженні цієї співочої координації різні педагоги використовують різні методи, в тому числі ідуть і від посилу дихання, вірніше - від його підготовки до звукоутворення і від атаки звуку, в якій посил дихання і включення голосової щілини в роботу легко відчутні і добре контролюються. Поскільки і співі ми завжди будемо зустрічатися з новою особливістю дихання з іншими частинами голосового апарату, поскільки перед співаком стоять завдання довгої фанації на одному диханні, звичайно фанації значно більш гучнішої, ніж в мові, життєве і мовне дихання не може задовольнити співаків. Співак шукає і знаходить той характер вдиху і видиху, котрий забезпечує йому довгу, голосну і високоякісну співову фонацію. Вимоги, що ставляться в професіональному співі перед голосовим апаратом великі. Силове навантаження, яке падає на м’язи гортані і дихання незрівнянні з тим, що ми маємо в мові. Так, наприклад, підзв’язковий тиск, яким ми звичайно користуємося в спокійній мові складає 10-15 см. водяного стовпа, а професіональний співник на сцені розриває підзв’язковий тиск до 300 см. водяного стовпа і більше. Якою ж силою повинен володіти гортанний сфінктер професійного співака, щоб утримати тиск, що перевищує в 30 раз мовний! Як повинна бути розвинена і злагожена робота всього дихального апарату і гортані, щоб цей тиск не нарушив утворення найкращих співочих якостей голосу, не дезорганізував роботу голосової щілини (що спостерігається при форсуванні голосу).
Останнім часом знайдено що багато впливових факторів, що пов’зують їх функцію по нервових шляхах. Як було показано винаходами Юссонз, Джина, Горде, повітря, що протікає через голосову щілину, являється сильним активізатором роботи голосових м’язів. Тонус голосових зв'язків підвищується, покращується їх збудливість, працездатність, являються і нервові впливи, що одержуються нею від активно включених в роботу ди-хальних м’язів. Велика площа цих м’язів має сильний вплив на тонус гортанного сфінктера. Тому, активне включення цієї мускулатури в роботу може облегшити роботу гортані. Через цей вплив наприклад, легке утво-рення співочого звуку при голосному співі на хорошій дихальній опорі і трудність його утворення.
На основі цих наукових даних про роботу дихального апарату в мові і співі, можна знайти раціональне відношення до ряду спірних ме-тодичних питань, які виникають в роботі з учнями.
Тепер розкриємо питання, що стосується типу дихання в співі. В житті люди дихають змішаним типом дихання, де бере участь і грудна клітка ф діафрагма. В співі користуються слідуючими типами дихання.
ДИХАННЯ КЛЮЧИЧНЕ (клавікулярне, верхнегрудне), де піднімається трудно клітка, а діафрагма під час вдоху майже не бере участі, і живіт втягується, інколи замітно піднімаються плечі.
НИЖНЕ ГРУДНЕ, коли вдих відбувається в основному за рахунок розширення і підняття нижньої частини грудної клітки, не являється самостійним типом, так як при цьому обов'язково включається в роботу і діафрагма. Воно являється варіантом нижньореберно-діафрагматичного дихання.
НИЖНЬОРЕБЕРНО-ДІФРАГМАТИЧНЕ ДИХАННЯ (костоабдомінальне, грудодіафрагматичне) - найбільш поширений тип дихання, яким дихають більшість співаків. При цьому типові грудна клітка і діафрагма активно включені в роботу і тому при вдиху разом з розширенням грудної клітки живіт також трохи вип’ячується вперед. Це дихання може здійснюватися з перевагою включення грудей (нижньогрудне дихання) або з більшою участю живота.
БРЮШНЕ ДИХАННЯ (абдомінальне) при вдиху грудна