Одним словом, якщо голосоутворення хороше, не слід розрушувати ту складну систему рефлексів, якими воно досягається. Е думка, що в організмі співочого голосу взагалі треба виходити із якості звукоут-ворення і звідси йти до типу дихання, але не від оприділення типу дихання, до звуку. Якщо голоcoyтворення дефектне, у звуці є ряд недо-ліків і при цьому спостерігається нераціональний тип дихання, необхідно пошукати більш вдалі взаємовідношення між роботою дихання і інших відділів голосового апарату. В багатьох випадках пошуки більш вдало-го дихання можуть привести до замітного покращення в звукоутворенні. При дефектному звукоутворенні з поєднанні з нераціональним типом дихання необхідно звернути увагу на дихання, так як можливо, саме в цій ланці криється причина невдалої побудови звуку. Не слід передавати учневі ті дихальні відчуття, що стосуються співочого процесу. Ц відчуття як і інші (резонаторні, вібраційні) завжди індивідуальні і не співпадають у різних співаків.

В даний час можне з повною очевидністю стверджувати, що не стільки важливим являється тип вдиху, скільки організація вдиху. Як історія вокального мистецтва, так і практика співаків і педагогів тіснот показують, що якщо у відношенні типів дихання е великі розходження, то по відношенню організації співочого видиху такого розходження не спостерігається, У всіх школах всіх часів говориться про необхідність підготовки дихання для звукоутворення, про правильну атаку звуку і збереження дихання під час співу. Із цього можна сказати, що являється першочерговим для хорошого звукоутворення (організація вдиху). На тому, що дійсно важливо для якості звукоутворення - всі співаки і педагоги сходяться.

Ті вироблені часом загальновідомі правила користування дихан-ням в співі являються основою, обов'язковими для хорошої організації співочого голосу. На перебирати дихання, так як при переборі тяжко пра-вильно організувати правильну атаку звуку і плавне голосоведення. Не починати звук без достатньої дихальної підтримки. Для цього після помітного вдиху слід зробити коротку затримку дихання. При цьому дихання фіксується на вдихальній установці, коди і гортанні органи надставної трубки знаходяться в свобідному невимушеному стані. На цій затримці вдихального стану і треба атакувати звук, користуючись тим видом атаки, котрий в даному випадку найбільш доцільний. Ту координацію, котра виникла при такій атаці треба зберігати на протязі наступного звучання. Отже треба плавно подавати дихання, не ослаблювали його і не напиратиме виштовхувати, щоб не порушити знайденої координації. Дихання із фразі треба розприділяти так, щоб весь звук весь час добре підтримувався диханням і в кінці фрази його було б достатньо. Загальне правило - щоб дихання вистачало до кінця фрази. Після закінчення, надлишок дихання корисно видохнути перш ніж розпочати новий вдих. Ці загальновідомі правила користування диханням повинні бути основними в роботі з учнями над постановкою голосу. Природньо, що ці правила дають основу як для примінення методу того чи іншого педагога так і для врахування особливостей індивідуальності кожного учня.

Організація співочого звукоутворення засобами впливу на нього дихання - один з шляхів, яким можна користуватися з успіхом в розвитку голосу. Від того, як затримати перед звуком як його послати, за-лежить основні якості співочого голосу. Сипа, плавність, дихання, як і опір зімкнутої голосової щілини, будуть створювати звуки різноманітно якості. Фіксація учнем особливостей роботи дихального апарату в співі, вміння аналізувати свої дихальні відчуття і по них контролювати зву-коутворення - один із способів володіння співочим диханням, звуком. Природно, якщо педагог організує співочий процес методом впливу через ди-хання, то ці дихальні відчуття, як і тонко диференціровка ступеня підв’язкового тиску розвивається у учня зовсім досконало.

В такому випадку дихальні відчуття можуть стати основним внутрішнім контролем якості звукоутворення і відігравати для співака ведучу роль. Власне, у співаків, вихованих по такій системі, весь спів зводить-ся до дихання. Для них афоризм Ф.Лампербі: "школа співу є школа дихання” повністю справдовується. Говорячи про шляхи впливу дихання на організацію роботи голосового апарату в цілому не можна відмітити, що в співі не треба цілком підпорядковувати дихання своїй волі. Слід пам’ятати, що в співі існують і регуліровочні механізми, що діють рефлекторно і незалежно від нашої волі. Завдання педагога поставити дихальний апарат в умови, що створюють найкращі прояви цієї регуліровочної функції.

Як допоміжний засіб для закріплення дихальних м’язів використовують беззвукові дихальні вправи. Вони особливо корисні для тих учнів, у яких ця мускулатура погано розвинена від природи чи ослаблена в результаті хворобливого стану. Якщо неможливості співати протягом тривалого часу, корисно дихальною гімнастикою підтримувати необхідний тонус мускулатури. Дихальні вправи можуть відігравати певну роль в системі виховання співочого дихання тільки не слід їх брати ь основу роботи над голосом.

Співоче дихання розвивається повільно з організацією ін-ших частин голосового апарату. Вироблені віками правила дихання в співі повинні бути на озброєнні кожного педагога.

Використана література.

Л.Е.Дмітріев “Основи вокальної методики”.

П.В. Голубев “Поради молодим педагогам-вокалістам”

Д.Евтушенко “Питання вокальної педагогіки”

“Питання вокальної педагогіки” - випуск третій. Статті і нариси.