Повсякденне спілкування з мистецтвом сприяє розвитку уявлень і фантазії, збагаченню і поглибленню почуттів. Воно необхідне і як засіб виховання емоціональної чутливості і психологічної активності дітей. Монументально-декоративне мистецтво несе в собі величезний інформативний потенціал, здатність високого художнього узагальнення і багатопланового розкриття теми.

Архітектурно-художня практика кінця 70-х років свідчить про те, що монументально-декоративний живопис стає все більш змістовним, до деякої міри психологічним у порівнянні з гранично узагальненими образами попереднього десятиліття, прихильники яких доводили, що саме розвиток науково-технічної революції впливає безпосередньо на форму монументально-декоративних творів.

Спільна робота архітекторів і художників уже дала чимало хороших результатів. Сам ритм нашого життя буде підказувати все нові й нові форми взаємодії монументально-декоративного мистецтва і архітектури.

Завдання українського монументально-декоративного мистецтва - не втрачати зв'язків з реальною людиною. Адже його розвиток - це якоюсь мірою соціальне людинознавство. І якими б, навіть фантастичними, не були досягнення науково-технічної революції, органічно притаманний мистецтву гуманістичний пафос не буде втрачений, бо у нашій Україні все підкорено єдиній меті - для людини, в ім'я людини, в ім'я людяності.

Також ще потрібно відзначити те, що монументально-декоративне мистецтво являється носієм в місті таких функцій: ідейно-змістової, знако-інформаційної, орієнтаційної, декоративної.

Приблизно біля VІ віку нашої ери, коли праукраїнські племена зайняли і почали господарювати на територіях свого постійного осідку, починається історія української культури і образотворчості. Зумовлена вродженою талановитістю українського племеного союзу і позитивним факторам сторонніх впливів, свої підйоми, зупинки і упадки вона завдячує значною мірою географічному розташуванню українських земель. Упродовж століть тут утворюються центри й шляхи, захисти і резервуари-заповідники для культурних цінностей. Провідну роль в поширенні культурних цінностей довелося відіграти західним і центральним українським землям - Галичині, Волині, Київщині, Чергінівщині. Український народ ще з часів княжої доби показав себе творчим і самобутнім, а рівночасно незвичайно чутливий на сторонні культурні впливи. Спочатку наша образотворчість розвивалася під впливом Сходу, причому арабський вплив на особливу увагу. Рівночасно з арабським чинила на нас вплив Візантія, яка прислуговувалась посередництвом Херсонеса. Вплив германської Скандинавії, очевидний з приходом "варягів" в Україну, оживив традиції готської спадщини.

Особливо хочеться зупинитись на початках українського церковного будівництва, яке своїми праформами і конструктивними ідеями сягає в глибину нашої історії, де поряд із зведенням храмів, соборів, монастирів активно почало розвиватися монументальне мистецтво розпису.

У зустрічі з західноєвропейським мистецтвом на протязі багатьох століть було створено власне синтетичне "українське бароко", цим досягненням не може похвалитися жоден із слов'янських народів.

Український іконопис - це також окремий розділ в історії всесвітнього мистецтва, так само як і безпосередня участь українських митців у культурному будівництві Польщі (ХV-ХVІ вв.) та Московщини (ХVІІ - ХVІІІвв.) - це особлива заслуга України для культурного підйому й наближення Сходу Європи до Заходу.

Офіційне прийняття християнства Україною за князя Володимира було зворотною точкою в політичному й культурному житті нашої Батьківщини. Запал, з яким новоохрещені українці взялися будувати і розмальовувати свої церкви, зродився з одного непереможного бажання - якомога дорівнятися красі грецьких церков і рівневі візантійської образотворчості взагалі. В самому Києві в княжих часах зросло більш як 80 мурованих церков. Мерзебурзький єпископ Титмар нарахував їх у 1018 році аж 400.

З патріархів української образотворчості, відомих дослідникам, знаємо Петра Мелоніга, Мойсея, Григорія, Авраама Смоленського. Ці митці в своїх роботах зберігали сувору монументальність фрескових і мозаїчних зображень, вносячи певні фрагменти реалістичного побутово-світського сюжету - композиції.

Монументальний стінопис ХІV-ХVІ вв. заповнює одну з найпочесніших ніш в історії нашого образотворчого малярства.

До щасливо збережених пам'яток українського стінопису ХІV в. належить поліхромія Кирилівської церкви у Києві, стінопис вірменської церкви у м.Львові.

Весь час, пише в своїх працях Д.Антонович, українським малярством кермує велика вдумливість, ступеневий процес перетворення і переосмислений німецьких, голландських, італійських малярських течій, зведення його докупи з кращими декоративними принципами свого мистецтва.

У ХV-ХVІІ вв. Львів стає своєрідною столицею українського монументального іконопису. В 1596 році Дмитро Соліковський організовує малярсько-монументальний цех, скликавши сюди кращих художників Галичини. Українські малярі С.Корунка??, М.Петрохнович внесли значний внесок в загальноукраїнське малярське мистецтво. Дійшли до нас імена львівських митців ХVІІ віку - Амброзія, Якова, Федора, Романа Лавника, Яреми Фацика.

Першим на українському грунті твором чистого рококо, - парижському легкому і безтурботному стилю,- була церква св.Андрія в Києві побудована Бартоломео Растреллі в 1744 році. Її розмалював московитян Антронов??, українці Григорій і Дмитро Левицькі.

Ровесником Андріївської церкви був Святогорський собор у Львові. Його будова велася від 1744 по 1746 р. Проектом і головним будівничим був німець Бернард Мердер.

Після химерного стилю рококо прийшов класичний стиль, який утримався на Україні до середини ХІХ віку.

Серед відомих монументалістів ХІХ віку слід згадати Луку Доминського, уродженця Білої Церкви. Був він стипендіатом Львівського митрополита Лева Шептицього. Він вдало розмалював іконостас Святогорського собору, зробив окремі настінні розписи в церквах Львова.

Остап Білявський, родом з Бережащини також славився як один із восьми найвідоміших малярів Львівського цеху. Він залишив нащадкам безцінні розписи церков у Крехові, Добрянах, Львові, Римі. Свій своєрідний стиль в монументальному живописі залишили Василь Береза, Микола Теренський, Юлій Коссак, Рафаїл Яхимович, Рафаїл Гадзевич.

Славним і авторитетним в царині настінного розпису був Василь Кричевський.

В 1918 році в Києві було скликано мистецький з'їзд Українських художників і ретроспективну виставку. Домінували твори на цій виставці П.Холодного, В.Кричевського, О.Судомора, К.Трохименка, Ю.Михайлова.

В листопаді