Бісер – як шлях до прикрашення побуту

Мистецтво виготовлення прикрас із бісеру, як і вишивка та інше жіноче рукоділля, прийшло до нас із глибини історії. З покоління у «покоління передавалась техніка виготовлення оздоб, узорів та на-родних орнаментів. Завдяки своїй різноманітності, барвистості, са-мобутнім народним мотивам, ви-тонченості селянські бісерні прик-раси здобули визнання не тільки на батьківщині, а й за її межами. Вироби сільських майстринь, ство-рені понад 100 років тому, і сьо-годні чарують своєю красою, вра-жають оригінальністю форм та кольорових поєднань: чудово пасу-ють до сучасного одягу.

Батьківщина бісеру — Старо-давній Єгипет, де з непрозорого скла виготовляли штучні перлини, які арабською мовою називались «бусра», звідки й пішла його назва. Там він був прикрасою і предме-том торгівлі.

На території нашої держави бісер був відомий ще за часів Київ-ської Русі, про що свідчать архео-логічні дані та письмові джерела. Наші предки знали скляне намисто й бісер не тільки завдяки торго-вим зв'язкам з країнами Близького сходу га Візантією. Численні виро-би й прикраси із скла, знайдені у VIII—XII ст., свідчать про широкий розвиток склоробної справи.

Прикрасами з бісеру в Україні оздоблювали головні убори, впліта-ли в коси, носили їх на грудях, шиї, руках. Носили прикраси по-різному: в одних селах тільки жінки, в інших — і молодиці, і дівчата; ними прикрашали чо-ловічі капелюхи, дівочі весільні го-ловні убори.

Найпоширеніші були шийні та нагрудні жіночі прикраси у виг-ляді вузеньких смужок, плескатих ланцюжків та заокруглених ажур-них комірців.

Найбільш поширена назва ви-робу з бісеру «ґердан» — плете-ний шнурок чи тасьма, а також прикраса у вигляді плескатого ланцюжка або ажурного комірця з різнокольорового бісеру, яким жінки прикрашали шию або голову, а чоловіки — капелюхи.

Отже, ґердан — нагрудна прикраса у вигляді петлі з суцільної або ажурної смужки різної шири-ни, яка одягається через голову на шию; з'єднані спереду медальйоном кінці прикрашають груди.

Комірець — шийна прик-раса у вигляді заокругленої ажур-ної, мов мереживо, сітки різної ширини, рівної зверху і прикра-шеної знизу зубцями або підвіска-ми — висульками, які мають свої' місцеві назви: «цомплики», «кута-сики», «бомблики» тощо. Застіб-кою правлять зав'язки, сплетені з кінців ниток основи, ґудзики, гач-ки та гаплики. Комірці називають «ґердан», «решітка», «лапки», «зу-бок» тощо. Ширина і дов-жина комірців буває різною.

Силянка — рівна суцільна чи ажурна смужка. Плели її з різнобарвного бісеру на волосяній або нитяній основі, завширшки від 5 мм до 4 см, геометричним орна-ментом. Коротка силянка, яка щільно прилягає до шиї, а зза-ду зав'язується або застібається на ґудзик чи гачок, належить до ший-них прикрас Щоб силянка краще зберігалась, її нашивали на смужку.

«Ткання» — виготовлення виробів на верстаті з нитяною основою, де роль човника виконує голка з ниткою з нанизаними на неї бісеринками.