Для східного і західного регіонів України фігурки і барельєфні скульптурки - своєрідний зразок народної скульптури. Образотворча сторона виступала у фігурних формах або деталях знарядь праці, елементах народної архітектури, предметах оформлення житла.

Варто згадати форму коника. Зображення коня зв'язана з давніми уявленнями про його охоронні функції. На Чернігівщині кінь вважався твариною віщою, одночасно й зловіщою. Тут вірили в "оборотню" охоронну силу конячої голови. Форму коня обрав майстер для ковила??, яким засипали зерно до млинового ковша на камінь. Їй майстер придав форму гостровухих кінських голів. Породу кінських голів мають різні солонки з Чернігівщини, притики і холки від ярма на Київщині, Полтавщині, Харківщині. Мотив голови коня у побутових речах широко використовувався в майстернях Полтавського земства. Сам факт звернення до мотиву коника свідчить про його значне побутування в народному мистецтві на цій території. Широко відомий мотив коника в елементах різноманітних світильників.

Підвісний світильник - "павук", з Івано-Франківщини завершує вісім верхніх кронштейнів, закінчення яких має подобу кінської голови. Такі фігурні зображення і в такій кількості містяться на обрусі, який скріплює конструкцію подавірка у нижній його частині. У мерехтливому світі свічок силуети кінських голів ніби приходять в рух.

З кінця 19 ст. на Гуцульщині традиційна об'ємна культова скульптура витісняється виробництвом різьблених речей сувенірного характеру, декорованих плоскою різьбою, інкрустацією . На Західному Поділлі на зміну дереву для скульптури використовували камінь.

На господарсько-промисловій виставці в Коломиї (1880 р.) поряд з традиційними речами, виконаними в рельєфі, експонувалися предмети подарункового призначення. На початку 20 ст. Прикарпаття стає місцем туризму, лікування, відпочинку, що стимулювало виробництво сувенірів. На сувенірний характер виробів із дерева націлювали і школи по різьбі у карпатських осередках - Вижниці, Ясинях.

??? здавна славились мистецтвом різьби по дереву, хоча найдавніші пам'ятки дерев'явної фігури і рельєфної різьби походять з кінця 18 ст. Достовірні відомості про авторів і їх скульптурні твори цього регіону є тільки з другої половини 19 ст. В цей час широко побутувала рельєфна різьба - виготолялись декоративні побутові речі, прикрашались знаряддя праці. У 80-х роках 19 ст. у с.Риманові на березі місцевих традицій була відкрита різьбярська школа. Учні і випускники виготовляли переважно речі сувенірного характеру, декоровані мотивами рослинного орнаменту. Ці вироби користувались попитом серед відпочиваючих. Рідше лемківські майстри звертались до об'ємної скульптури, і до культового характеру. Відомо, що якийсь В.Вайтович вирізував анімалістичні фігурки. ???????, що поклав початок новому піднесенню в розвитку лемківської народної різьби був М.В.Орисик, працював сам і навчав різьби своїх п'ятьох синів та односельчан.

У 1919 р. вийшов Декрет Рад???ому про заходи сприяння кустарним промислам. Художні промисли стали базою відродження багатьох видів народного мистецтва. На Полтавщині до 1930-х років скульптура уступила місце орнаментальній різьбі, що була відома здавна. Ледь існувала рельєфна і фігурна скульптура. Майстри Полтавщини продовжували працювати в традиційній техніці орнаментальної різби. Тут і зараз віддають перевагу барельєфу, в якого близька технологія до традиційної орнаментальної різьби.

Вже протягом першого післявоєнного десятиліття в українській народній скульптурі чітко виділилась лемківська різьба. В її основі була ще та сюжетно-стилістична спрямованість, яка традиційно склалась в попередні роки і була зумовлена оріентацією на виготовлення сувенірних виробів міщанського характеру. Перебуваючи з 1945 р. на Україні, вони працюють над політичною скульптурою, вступають в художні артілі, переходять до нових тем, сюжетів, композиційність рішень і збагачення способів художнього вислову, працюють по-новому, більшість з них звертається до однофігурних композицій. Форми вирішують більш узагальнено, урізноманітнюють.

Яворів - осередок успішного розвитку давніх традицій. Це відомий різьбярський центр на Львівщині ще з кінця 19 ст. Один з зачинателів післявоєнної доби, що приступив до різьби скульптурних фігурок і цілих композицій - І.Р.Лисовський??, учитель Яворівської школи іграшок. Подібна творча манера і в майстра з Яворівщини М.І.Яреми.

Помітних успіхів досягла різьба на Закарпатті. Відродження давніх традицій місцевої фігурної та рельєфної різьби. Його розвиток зв'язали з іменем майстра В.І.Свиди. Його творчість приклад продовження і розвитку народних традицій в скульптурі.

1.3. Композиційна структура художнього різьблення даного регіону, образність її орнаменту.

Найпоширенішим видом народної творчості гуцулів є художня різьба по дереву. Вона широко використовується насамперед як декоративна прикраса на предметах домашнього вжитку - на скринях, столах, мисниках, полицях, лавах, сундуках, веретах, кушках, тарницях, декоратнивних тарелях, ліжках, барильцях, ложках, топірцях, на деталяї житлової архітектури - сволоках, на лицьовій стороні дверей, воротах, намисниках вікон і дверей, пам'ятних спорудах. Різьба широко використовувалась в інтер'єрі гуцульських церков і на церковних речах.

Поряд з геометричною площинною різьбою, найпоширенішою на Гуцульщині є скульптурна і об'ємна різьба. Багато творів є безіменними, починаючи з 19 ст. майстри ставили датування, авторські підписи на виробах. Особливе місце в історії розвитку гуцульського народного мистецтва посідає найвидатніший майстер-різьбяр і мосяжник?? Юра Шкрібляк. Боджарства навчався від батька, але працював над різьбою. Вісімнадцятий у сім'ї син став талановитим різьбярем. Твори митця експонувалися у Львові, Відні, Коломиї, Одесі. Численні роботи