Поринаючи у світ духовних переживань особистості й шукаючи “вічну істину”, символісти використовували такі художні засоби, як складний метафоризм, інакомовлення, натяки, символіку, мелодійність, багатозначність слів, абстрагованість образів тощо. Все це зумовлювало високий ступінь умовності символістських творів.

У Франції найвідомішими предствниками символізму були П.Верлен, А.Рембо, С.Малларме; у Бельгії – М.Метерлінк, Е.Верхарн; У Німеччині – С.Георге; в Австрії – Р.-М.Рільке, Г.Гофмасталь; у Росії – В.Брюсо, А.Бєлий, О.Блок. В українській літературі символізм найбільш притаманний представникам угруповань “Молода муза”, “Митуса”, “Українська хата”. М.Вороний, Олександр Олесь, О.Слісаренко, Д.Загул, П.Тичина, С.Черкасенко надали символістичним формам актуального національного змісту. Відстоюючи право митця на свободу, українські символісти не відмовлялися від громадських обов’язків літератури. В їхній творчості органічно поєднуються принципи Краси і Правди, відчувається туга за казковим і прекрасним світом, у якому особа і нація злились би в одне ціле, подолавши відчуженість. Спираючись на “філософію серця”, вітчизняні письменники збагатили скарбницю світового символізму новими формами вираження душевних почуттів (особливою милозвучністю, використанням жанрів українського фольклору - пісні, думи, казки тощо, поєданням абстрактних символів з реальними враженнями).

Представники символізму у Франції:

Артюр Рембо (1854 – 1891)

Як гордо голову здійняла

знов Людина!

І бога променем своїм

краса первинна

На плотськім олтарі

в тремкий повергла стан,

Щаслива від добра,

поблідла від страждань,

Людина хоче все пройти

й пізнати!...

А.Рембо

Серед визначних поетів французького символізму чи не найтрагічнішою є постать А.Рембо. На мить увірвався він у літературу (почав писати ще в школі, та назавжди полишив поезію вже в двадцятирічному віці), але його творчість, гарячкова і відчайдушна, трагічна і енергійна, схвилювала сучасників і нащадків. “Ангелом і демоном” назвав письменника П.Верлен, захоплюючись “стрімким польотом його поетичної фантазії, яка ширяла в різних, подекуди суперечливих сферах людського духу”. Сам Рембо вважав себе бунтівником, бо спромігся піднятися над своєю епохою і зазирнути “в небачені глибини особистого світу, з яким ніколи не може бути згоди, як і з людством”.

Перший свій вірш “Сенсація” опублікував у п’ятнадцять років. Віршами “Офелія”, “Бал повішених”, “Зло”, “Сплячий у долині” поет заявив себе як символіст. Віктор Гюго, високо оцінивши його талант, назвав Рембо “ дитям Шекспіра”. Та після свого 20-ти річчя, він більше не написав жодного поетичного рядка.

Стефан Малларме (1842 – 1898)

Своєю незрозумілістю він

схожий на гностика чи каболіста,

бо для них, як і для нього, все

в природі лише знак і відповідність.

Саме тут, в теорії аналогій,

ховається найбільша таємниця,

ключ до мистецтва Малларме.

А.Франс

Творчість французького поета символіста Стефана Малларме сучасники сприймали по-різному: одні – як диво, найвищий ступінь майстерності, інші – як складну і незрозумілу таємницю. А.Франс пояснив цей феномен так : “ Він – платонік. Ось у чому весь секрет... Він вірить у незчисленні, неодмінні й неповторні зв’язки поміж видимим і невидимим... Він вірить у своєрідну й правічну світову гармонію, згідно з якою певні абстрактні ідеї повинні викликати в досконалій формі свідомості відповідні цим ідеям символи”.

Спадщина Малларме відрізняється новаторством у царині вічних ідей і символів, які у нього відтворюють сильні й болючі почуття доби.

У світову літературу С.Малларме увійшов як лірик, у творчості якого відображено свідомість французької інтелігенції напередодні нового століття. Її прагнення поновити втрачену єдність художника зі світом.

Для його драматичних фрагментів “Іродіада” (1867-1869), збірки “Вірші” ( 1887) характерні ускладнений синтаксис, інверсії, намагання передати “надчутливість” в поезії.

Поль Верлен (1844 – 1896)

Вперше у Франції поет не

рахував кількість складів, не

називав вірші: поетична фраза

створює єдність, вона переливається

із вірша у вірш, із одного розміру

в інший, передаючи хитку і

плинку лінію внутрішньої мелодії.

Гі Мішо

“Проклятими поетами” назвав Поль Верлен себе, Рембо та інших представників свого покоління у книзі. яку так і назвав “Прокляті поети”.

Життя Поля Верлена було сповнене злетів і падінь. У ньому було добропорядне існування та ув’язнення, захоплення Паризькою комуною і пошуками Бога, радощі богеми і безпритульне злидарювання. Пристрасний і неврівноважений, чутливий і надзвичайно емоційний, він постійно шукав себе у суперечностях долі, виливаючи щастя й біль, тугу і самотність у своїх поезіях.

Поля Верлена вважають визначним майстром імпресіонізму, однак він став і зачинателем символізму у французькій поезії, хоча постійно заперечував свій зв’язок із символістами. своєю творчістю він визначив подальший розвиток лірики не тільки Франції, а й усієї Європи. У постаті письменника А.Франс вбачав “найбільш оригінального, грішного, містичного, найбільш натхненного і справжнього серед сучасних поетів”.

Попри всі прикрощі долі, поет завжди ніс музику в своїй душі, чув звуки, яких ніхто до нього не чув, бачив дивовижні образи, що створювала його уява, втілював у слові найтонші почуття. Верленівський світ надзвичайно суперечливий і мінливий у своїх настроях і враженнях, але він завжди гармонійний і вишуканий.

Він увів в ліричну поезію складний світ почуттів і переживань, надав віршу тонку музикальність (збірки “Галантні святкування” 1869 р., “Романси без слів” 1874 р., “Мудрість” 1881 р.).

Найперше – музика у слові.

Поль Верлен

У своєму програмному вірші “Поетичне мистецтво” Верлен виступав проти сповненої логіки раціоналістичної поезії, утверджеючи інший стиль у поетичному мистецтві – мелодійно-емоційний, лекгий:

Найперше – музика у слові.

Бери ж із рзмірів такий,

Що плине, млистий і легкий,

А не тяжить, немов закови.

Використана література:

Нарис української поетики, Василь Пахаренко, 1997р.

Зарубіжна література ХІХ ст. , посібник 10 кл., “Академія”, Київ 1999р.

“Тема. На допомогу вчителю зарубіжної літератури”, Громадський науково-методичний журнал, 1999р.

Советский Энциклопедический Словарь, «Советская энциклопедия», Москва 1980 р.

Зарубіжна література, посібний підручник для 11 класу загальноосвітньої школи/ за ред. проф. О.С.Чиркова, “Вежа”,