Композиція “граничника” побудована за таким самим принципом чергування орнаментованих смуг різної ширини. Основне композиційне навантаження в них лежить не трьох центральних широких смугах, малюнок, який являє собою комбінацію ромбоподібних фігур. Їх конфігурацію утворюють глибокі прямокутні зубці, завжди спрямовані вздовж утка. Зубчасті контури гребенеподібного ромба м’яко вписуються в тло, від чого структура стає легкою і органічно вписується в наростаючий гребенеподібний восьмикутник, що заповнює все поле смуги. Відрізняється “граничник” тим, що контури восьмикутника у ньому обведені іншим кольором. Обмеження мотиву контуром контрастного кольору в цілому не характерно для західноукраїнських килимів, проте воно часто зустрічається в буковинських виробах.

Значно рідше народні майстри стали послуговуватися рапортними композиціями – вони зустрічаються в деяких селах Кіцманського і Сторожинецького районів. Узор у них складається з гострозубчатих ромбів, розташованих на скісній сітці.

Незважаючи на те, що майже в усіх геометричних малюнках майстри використовують переважно мотив ромба, характер, його конфігурація завжди інші. Мотив ромба може бути прямокутної або витягнутої форми з розчленованими сторонами чи кутами. Крім того, йому може бути надана й округла форма, ромб навіть може бути розчленований на два трикутники й сходитися гострими кутами. У створенні малюнків з обмеженого числа мотивів фантазія буковинських умільців безмежна.

РОЗДІЛ 2

2.1 Матеріали та обладнання для виготовлення гобеленів

Художнє ткацтво – це ручне або машинне виготовлення тканин на ткацькому верстаті. Ткацьке виробництво об’єднує підготовку сировини, прядіння ниток, виготовлення з них тканин і заключну обробку: вибілювання, фарбування, ворсування, вибивання тощо.

Сировина для тканин: рослинна (льон, коноплі, бавовна) тваринна (вовна, кокони шовкопряда), хімічні (штучні, синтетичні волокна) та металеві нитки – сухозлітка тощо. Якість сировини, прядіння ниток (ручне, машинне; тонких і грубих, рівних, меланжевого типу, зсуканих, скручених) позначається на структурі тканин. Упродовж віків нагромаджені досвід такого розуміння матеріалу, знання всіх етапів обробки волокон, ниток, вміння підготувати, передбачити художні ефекти майбутньої тканини. Важливу роль відіграє добре володіння технологічним процесами.

Нитки готували на основу і ткання. Нитки основи шліфувалися, а таканні часто зволожували, запарювали тощо. На Гуцульщині вовну двічі намочували у гарячій воді з лугом, щоб виткане з неї сукно під час валяння у ступах не збивалося. Часто на основу використовували грубші нитки, а на підканні – тонші, зсукані тощо.

Нитки основи намотували на вал верстатів, а підкання – в шубки, шпулі, бобіни… Різним переплетінням на ткацьких верстатах з двох систем ниток основи й поробку виготовляли тканини певної щільності і ширини. Верстати для ручного ткацтва бувають двох типів: з вертикальним і горизонтальним розміщенням основи.

На Україні поширені і нескладні прилади, на яких виготовлялися різні малі за розмірами вироби: ткацькі дощечки, кросенця і вилочки для плетіння поясів, очіпок; верстати для плетіння рукавиць тощо.

Машинне ткацтво почалось наприкінці XVIII ст., коли були створені механічні ткацькі верстати. Залежно від типу зівоутворювального механізму, їх поділяють на ексцентринові (найпростіші переплетіння), кареткові (складні), жакардові (із складним малюнком). У ткацькому виробництві безперервно відбувається автоматизація виробничих процесів, застосовуються безгачкові багатозівкові верстати.

Підприємства легкої промисловості виробляють тканини, лляні, бавовняні, вовняні, шовкові, неткані матеріали, трикотажні, текстильно-галантерейні та інші.

Художні тканини (ручноткані або виготовлені за допомогою машини) – найпоширеніший вид декоративно-прикладного мистецтва. Характеризуються якісним матеріалом, майстерністю технічного виконання, високим рівнем орнаментально-композиційного, колористичного вирішення.

Тканини поділяються на лляні, полотняні, вовняні, шовкові, лавсанові та ін.; змішані (льоноконопляні, з конопляною або лляною основою, з вовняним пітканням, льонолавсанові) тощо.

2.2. Технологічні особливості виготовлення гобелену

Основні техніки ручного ткання: просте полотняне, саржеве (чиновате), перебірне і закладне.

Просте полотняне переплетення полягає в тому, що на верстаті з двома підніжками нитки піткання проходять через зів, пересікаючи перехресно нитки основи. Важливе при цьому рівномірне натягання ниток човником, розміщення, відповідна щільність збивання лядою тощо. Виділяють розріджені полотна, виткані простим переплетенням – серпанкові полотна.

Саржева техніка узорного ткання (чиновать) виконується за допомогою 3-24 підніжок. Залежно від послідовності перебирання підніжок і відповідного піднімання решіток для утворення зіву, щоб пропускати нитки піткання, утворюються дрібнорапортні узори. Це ламані, зигзагоподібні стрічки “піски”, ряди зубчиків, ромбів, ротових фігур, зірочок. Чиноваті полотна цікаві за своєю структурою, вони тугіші, еластичніші, в них орнаментальні мотиви дещо рельєфніше виступають над основою, виділяються світлотіньовими перешивами. Різновидність чиноватих тканин створюють мішані нитки: на основу конопляні. Для узорного пітнання використовують кращі сорти ниток, часто зсукані. Декоративний ефект у таких тканинах збагачується ритмічністю черування легко виступаючих кольорових скісних стрічок на однобарвному тлі.

Перебірна техніка ткання виконується складним способом піткання ниток основи, утворення зіву із застосуванням дощечок, прутиків. Таке ткання називається “під дошку”, “дві дошки”, “перетин” тощо. Залежно від того, чи нитка піткання проходить по всій ширині тканини, чи тільки на місцях утворення узору, перебірна техніка поділяється на дві основні групи: суцільний перебір і перетин з вибором. Є різні локальні варіант перебору. Найбільш поширене поєднання технік простого плетіння й узорного перебірного . у них чергуються гладкоткані й узорні смуги.

Закладне (килимове) ткання здійснюється плетінням двох бавовняних ниток у різні кольори або природного кольору вовняних ниток піткання. При цьому нитки основи переплітаються кольоровими нитками піткання не по всій ширині виробу, а відповідні частини задуманого узору на фоні тканини. Є різні способи виконання килимового ткання: “на вічка”, “на межеву нитку”, “на пряму нитку” тощо.

Окремі тканини виготовлялись поєднанням технік простого полотняного, саржевого, закладного плетіння ниток. Техніки ворсового, пательчатого плетіння характерні для виготовлення килимових виробів