“поставники”, “жаровні”, “кадильниці” і ін. Особливий світ являє дитяча забавка, “півники”, “курочки”, “дудочки”, “свинки”, “коники”, “зайчики”, “хлопчики”, “панки” та інше розмаїття в формах та оздобленнях.
Вдале природне поєднання контурного рисунку і кольорового розпису зображень є технічною рисою декоративних рішень знаменитої гуцульської кераміки сучасності. Техніка контурного рисунку дала можливість народним майстрам прикрасити свої вироби геометричним та рослинним орнаментом.
Як головний жанр на фоні геометричного та рослинного орнаменту в гуцульську кераміку увійшли фігурні сюжети, сцени, що виділило її неповторність і самобутність. Тут кераміка випередила всі види образотворчого мистецтва. Керамічний живопис розкриває побут, світогляд відношення до навколишнього середовища, влади, сил природи, таких понять як воля, любов, музика, спів мешканців Карпат і їх відношення до свого оточення.
Рослини, тварини, риби, птахи (реальні та фантастичні), сцени землеробства, різні ремесла від старих до найновіших, відпочинок, гуляння, музика й танці, прояви любові і ненависті, поліція, армія, пошта з великою видушкою і фантазією передані на днищах мисок, стінках посуду, а особливо на це багаті кахлі.
Сюжетний кахель карпатського краю дуже знаний в країнах центральної Європи, Чехії, Словакії, Польщі, Румунії, аж до Франції.
Великий внесок в розширення кольорової гами народної кераміки Гуцульщини своєю творчістю зробили П.Баранюк та О.Бахматюк. Творчість О.Бахматюка склала цілу епоху в історії розвитку кераміки в Карпатах. Він почав широко застосовувати в своїх роботах загальний світлий фон, як основу для контурного розпису. Зображення і фарби на такому фоні ставали особливо чіткі і виразні. Темперамент і гостре око талановитого майстра творили індивідолізовані багатофігурні композиції на кахелі. Найбільша кількість їх присвячена сценам побуту, життя, праці, забавам люду рідного краю.
Велике пожвавлення в розвитку гончарства відзначається в другій половині ХІХ століття на Бойківщині. На Дрогобиччині, Старій Солі, Самборі і в ряді других гончарних центрах появляється велика кількість оригінальної посуди: “бритванки” – миски (ринки) для топлення сала, піджарювання і тушіння м’яса, “куришлі” та “коршелики” – для зберігання і подавання напитків, “лоханки” – для кислого молока, “близнюки” – зпарені, зтроєні одинакові, або різновеликі горщики для винесення в обідів косарам, чи іншим робітниками в поле чи на город та багато іншої різної посуди.
Вони оздоблювались не складним геометричним орнаментом коричневого посуду, світло-зеленого та білого кольору і покривались повністю або частково червоно-коричневою і жарко-зеленою поливами. Поширеним способом декорування гончарних виробів було нанесення крапок і ліній по всій поверхні виробу без організації їх в якій-небудь орнамент. Відомим майстром розпису в кінці ХІХ століття був І.Мартинкевич із Дрогобича. Аналогічним способом розписувались і дитячі забавки – свистуни, тарахковки – “хихлики”. Виробництво забавок в Старій Солі велось до кінця ХІХ століття.
На Західному Прикарпатті, Лемківщині гончарний промисел був зосереджений в селах Пераж. Порохник, Ярослав, Угорці, Милянки. Мистечко, Межибриди та ін.
Кераміка цих центрів розписувалась білим рослинним, лінійками, зубчатим або спіральним орнаментом і покривалась коричневою поливою.
Промислове виробництво посуду значно затримало розвиток гончарства.
Гончарство в Карпатах збереглось в ХХ столітті і перейшло в третє тисячоліття завдяки праці народних майстрів Павліни Цвілик, Марії Толяк, Анни і Михайла Рощибюків, Василя Аронця.