встигнути взяти все від життя. Рококо входить до інтер'є-ру, привносячи в нього приємний комфорт, який відчу-вається в усьому: меблях, посуді, декоративних тканинах для оздоблення житла, бронзі, порцеляні. Асиметрія — тепер головна ознака форми — створює відчуття неспо-кою, що напружує та бентежить. Спалахує інтерес до найтонших душевних переживань, який пізніше зреалі-зує себе в сентименталізмі.
Своєрідний стиль рококо щедро виявився в живопи-сі таких майстрів, як Ватто, Буше, Фрагонар. На полот-нах Ватто життя розгортається як театральна дія; основ-на тема — галантні святкування — подається з вишука-ною грацією, з акцентом на любовному почутті в його різноманітних нюансах. За цим убачається іронічний, меланхолійний споглядач. Відверто плотська насолода життям розкривається в образах Буше, котрий будь-яку тематику зводить до пасторалі, а богинь змальовує аристократками-парижанками. Ідилічного зображення сцен сільського життя. Фрагонар доповнює загальну тенденцію введенням еротичних сцен, реалістичною ма-нерою зображення, точністю деталей, сміливістю письма.
У пошуках ідеалу нової людини Просвітництво активно звертається до глибинного змісту понять духовної природи, досконалості, краси. В єдину концепцію їх об’єднав німецький історик мистецтва Вінкельман. Він стверджував, що ідеальна людина може бути сформована лише в умовах справжньої політичної свободи, як, зокрема, це було в античній Греції. Не випадково ідеї Вінкельмана були палко зустрінуті сучасниками та швидко вийшли за межі Німеччини. Довівши нежиттєздатність «старого» класицизму, орієнтованого на наслідування імператорсь-кого Риму, а не демократичної Греції, Вінкельман пок-лав початок революційному класицизмові кінця XVIII ст., що дав життя «Марсельєзі» Руже де Ліля, полотнам Давіда.
Стилізація під грецьке мистецтво внесла в художню палітру доби героїку і певний романтизм. Це виявлялося навіть в архітектурі, зокрема у творчості Леду, майстра простих геометричних форм, у моді на англійський ландшафтний парк тощо. На противагу ретельно впоряд-кованому французькому він мав вражати своєю природ-ністю, яка нібито й не знала людських рук. Виникає прагнення до великої теми, ідейності, монументальності, до створення узагальнених образів.
Передвістя революційного класицизму вчувається у творчості Фальконе, котрий від рокайльної скульптури приходить до створення образу Петра І. Виготовлення моделей для порцелянових виробів. Пишні атрибути й складні алегорії митець свідомо відкидає заради макси-мальної виразності самої фігури, яка є символом не-стримної енергії.
Уявлення про світле й розумне суспільство, обіцяне просвітниками, диктувало ідеал простий і піднесений; лише шляхетні почуття, героїчні вчинки, прекрасні люд-ські образи мали право на життя в мистецтві. Розуміння простоти як вияву людської самодостатності утверджува-ли реалістичні пошуки Грьоза, котрий присвятив свої живописні замальовки скромному побутові суспільних низів, їхнім патріархальним звичаям і моральним чесно-там, а також жанрові картини й портрети англійських майстрів Гогарта і Рейнолдса.
Напруженість пристрастей напередодні Великої французької революції згодом вступила у протиріччя зі спокійною величчю давньогрецьких зразків і повернула інтерес до римської історії, але вже часів Республіки. Зокрема, на сцену знову виступили герої драматурга минулого століття Корнеля – взірці античних чеснот і патріотизму. В цьому контексті розгорталася творчість основоположни-ка революційного класицизму Давіда. Його відоме полот-но «Клятва Гораціїв», яке славило подвиг давньоримсь-ких братів-героїв, насправді апелювало до сучасників, закликаючи їх до боротьби.
Антична краса, якої прагнув Давід, виявилася наси-ченою далеко не античною експресією. Монолітна група з трьох воїнів, котрі в єдиному пориві кинулись уперед, сповнена енергії й драматизму, що підсилюються тричі повтореним жестом піднятих у клятві рук. Тема вірності обов'язку й готовності боротися з ворогами вирішена у прямолінійній, майже аскетичній, хоча й не позбавленій бундючності, манері.
З початком революційних подій Давід стає організа-тором художнього життя Франції, опікується націоналі-зацією творів мистецтва, перетворенням Лувра на музей, відкриттям бібліотек і архівів для народу, оформленням масових свят. У виконаній на замовлення Конвенту «Смерті Марата» художник не лише надав меморіально-го характеру суворому класичному стилеві, а й виявив можливості реалізму — стилю, що пізніше визначить до-лі багатьох митців.