На першій з цих картин художник зображує прекрасну богиню кохання, щойно наро-джену з піни морської, яка, підкоряючись віянню зефірів, пливе на черепашці до берега, де на неї чекає німфа. У богині ідеальне жіноче тіло, але обличчя підлітка, обличчя не пробуджене до життя, чисте, без-грішне, лагідне. Разом з тим, дивлячись на дівчину, відчуваєш перед-чуття трагедії, руйнуючої жаги. Цей же жіночий тип ми можемо зустрі-ти і у "Весні", і в образах уславлених боттічелівських Мадонн.

Але коли у 1494 р. настоятель домініканського монастиря Джироламо Савонарола, який замолоду отримав для свого часу бли-скучу гуманістичну освіту, рішуче виступив проти жорсткої тиранії Медічі, спрямованої проти флорентійського міського самоуправління, та фальшивого, на його думку, придворного мистецтва, яке він вважав "справою рук диявола", його підтримала переважна біль-шість флорентійців. Медічі були вигнані з міста. Підтримали Саво-наролу і багато гуманістів, і навіть деякі видатні митці, такі як С.Боттічеллі. Однак через чотири роки П'єро Медічі повернувся з найманими військами. Савонаролу було страчено, його труп спалено й розвіяно по вітру, а диктатуру Медічі відновлено. Після цих подій видатний художник, що продовжував співчувати повстанцям, відмо-вився далі співпрацювати з двором Медічі, а в його мистецьких тво-рах відбилося повернення до середньовічних традицій творчості, близьких широким верствам суспільства.

Список використаної літератури:

1. Підручник “Історія світової та української культури”. – ст.156-160.