Монотипію можна виконувати аквареллю, олією, друкарською фарбою. Зображення друкують на різноманітному папері, який добре вбирає в себе воду. Для виконання монотипії потрібні: пластинка з металу, скла, кераміки, пластмаси, папір для чернетки і для чистого відбитка, олівець, фарби, фото валик, мило. Кілька газет, скипидар, ножиці, тканина. Папір треба на декілька годин помістити в посудину з водою для друкування папір повинен бути вологим. Для монотипії акварельними фарбами спочатку треба виконати на папері контурний рисунок олівцем. Акварельну фарбу розводимо з милом, вона повинна бути густа, потім на рисунок кладемо скло і по ньому малюємо задану композицію.

Якщо все готово – малюнок сухий і папір вологий – можна малювати.

Монотипію олійними фарбами виконуємо майже так як і аквареллю. Але буває, що фарби надто густі. Їх треба розбавити розчинником. На пензель не слід набирати багато фарби і класти їх дуже повним мазком, бо при відбиванні вона розмажеться. Папір для монотипії олійними фарбами готуємо так: як і для акварельних фарб, процес і прийоми друкування такі самі.

Проте папір можна зволожувати і не водою а розчинниками, він розбиває фарбу на дрібнесенькі краплиночки і здається, ніби відбиток виконано пульверизатором.

Є ще й фонограмна – однокольорова монотипія. Найчастіше її використовують чорним або коричневим кольором.

Такий вид роблять друкарською або олійною фарбами, але останню треба обезжирити. Для цього фарбу потрібно видавити на папір, де вона залишає олію, тоді вона готова.

Технологічні особливості живопису.

При технологічному аналізі живопису ми розглядаємо картину не як площину (як при естетичному сприйманні), а як трьохвимірне тіло, яке має різні матеріали, розташовані за визначеним принципом. Якщо ми явимо собі картину в розрізі, то побачимо, що вона складається з декількох більш або менш однорідних шарів, розташованих в порядку, який відповідає наступності процесу створення картини.

Спеціально оброблений матеріал з відповідним образом підготовленою поверхнею, на якій художник створює свій витвір, ми називаємо в цілому живописною основою. Фарби, які на нього наносяться називаємо живописними шарами, а поверхневе прозоре покриття, що виконує захисну функцію, - лаковим шаром. Ці основні елементи картини не завжди бувають одношаровими. Вони в свою чергу складаються з проміжних шарів, розташування яких дещо відрізняється у окремих типах живописних технік, особливо у настінному живописі, у якому найменування елементів абсолютно інше, ніж у станкових картин.

Живописна основа, яка підвищує міцність і стійкість полотна, складається з декількох шарів. Найнижчим шаром є власне живописна основа; на ній разом з грунтом лежить весь кольоровий шар. В залежності від обставин живописною основою бувають різноманітні матеріали: дерев’яні дошки (дубові, горіхові, липові, фанерні, масонітові) або металеві (з міді, алюмінію), потім полотно, папір, картон, пергамент, камінь, скло, штучні органічні і неорганічні матеріали. Як правило, живописна основа має ґрунтове покриття – одношарове чи багатошарове. Ґрунтове покриття певним чином готує фактуру поверхні основи, і крім цього, створює додаткові сприятливі оптичні умови для картини. грунтові покриття, часто скорочено називають грунтом, ділять на клеєві, олійні і темперні (емульсійні) або за типом наповнювачів або пігментів – на крейдяні і гіпсові. Іноді грунтові покриття розрізняють також за яскравістю і за кольором: білі, темні або тоновані, кольорові. Під терміном “болюсні” грунтові покриття ми розуміємо червоно-коричневі грунти, не залежно від того, чи мають вони болюс чи вони складаються з інших пігментів, подібних за кольором до болюса.

Між основою і ґрунтовим покриттям за звичай знаходиться проміжний, зв’язуючий шар, який підсилює прилипання і зчеплення обох гетерогенних елементів, а в деяких випадках усуває зайву всмоктувальну здатність основи. Цей шар готують із клею, разом із тим, що желатину, рідше – із смоляних лаків.

На поверхню ґрунтового покриття наносять тонкий шар, призначений для усування всмоктувальної здатності грунту. Його назва “ізоляція” – ізолюючий шар повністю має функцію, яку він здійснює. Він попереджує проникнення зв’язуючих фарб (наприклад, олії) в грунт. Це, загалом, шар желатину, смоляного або масляного лаку. Так як колір білих грунтів не відповідає замислові деяких художників або цілих шкіл живопису, то грунти іноді покривають лесирувальною або напівпрозорою фарбою – імприматурою. Цей термін запозичений спеціальною літературою із джерел епохи Відродження, згідно з яким фарбу втирали або, точніше, втискали в грунт долонею. Цю фарбу можна або наносити на висохлий ізоляційний шар, або прямо змішувати з ним.

Зв’язуючою імприматурою є, за потребою, олія чи клей.

Грунтове покриття, яке швидше є результатом праці ремісника, не байдуже для кінцевого ефекту живописного твору як твору мистецтва. Структура його поверхні гладка чи шорстка, його всмоктувальна здатність і особливо його колір є надзвичайно важливими факторами, для вибору яких потрібно ставитися дуже серйозно, так як властивості матеріалів грунту обумовлюють можливості і межу процесу роботи живописця.

Другий важливий елемент картини – власне живописний шар – є в повному розумінні слова твором мистецтва, хоча його виконання також загалом визначається технічними можливостями. Коли живопис складається з великої кількості шарів, а найчастіші воно саме так і буває, найнижчий шар називається підмальовком, але тільки в тих випадках, коли цей шар є підготовкою для наступних шарів. Цей термін взятий нашою літературою по історії мистецтва тільки в останні десятиріччя і звідти був позиченим технічною літературою. Лесіровками ми називаємо прописки прозорими фарбами. Для прописок корпусними фарбами у нас нема спеціального терміна.

Техніку живопису визначають не