Окрім дерева для виготовлення іграшок застосовували також кору переважно сосни і дуба.

Іграшки виробляли відомими у деревообробці техніками-вирізуванням, витесуванням, столярними і бондарними прийомами. Дерево попередньо готували, його обтесували сокирою, й відповідно до способу подальшого опрацювання, розрізали на валики чи прямокутні дощинки. При вирізуванні наступна обробка полягала у поступовому моделюванні цілісної форми іграшки або її окремих частин, яке здійснювали ножем чи пилкою.

Вирізування поєднували з видобуванням. Таким способом виробляли в основному предмети побуту. У виготовленні дерев’яних іграшок застосовували також виточування, яке здійснювали на ручних, механічних верстатах. Завдяки поєднанню механічних і рукотворних прийомів, точення дозволяло створити численні варіанти пластичних та декоративних рішень поверхонь іграшок й водночас збільшувати обсяг виготовлення, що вплинуло на впровадження його у серійне виробництво, пов’язане з народним промислами.

За особливостями формування дерев’яні іграшки можна поділити на:

іграшки виготовлені одним об’ємом з суцільного шматка дерева – вирізуванням, виточуванням;

іграшки виготовлені з окремих частин, які попередньо обробляли також вирізуванням, виточуванням і з’єднували столярними прийомами.

У свою чергу, залежно від з’єднання іграшки поділяються на: нерухомі – іграшкові меблі, сани, скрипочки; рухомі – візочки, тачки, деркачі та інші.

а). При оздобленні дерев’яних іграшок, передусім враховували, приводню текстуру, й забарвлення дерева, які у кожної породи є своєрідними.

Переважно поверхню дерев’яних іграшок залишали чистою. Роль їхнього оздоблення виконували орнаментальні порізки. Для посилення художніх якостей та безпечності іграшок їхні поверхні натирали бджолиним воском, від нього вони набували гладкості і приємного матового блиску.

На Прикарпатті оздоблювали випалюванням, яке виконували “писаком” – металевим прутиком з викарбуваним на одному його кінці рельєфним малюнком – “штампом”.

В оздобленні дерев’яних іграшок застосовували також розпис – нанесення малюнка різнокольоровими барвами. Для розпису іграшок використовували обмежену, проте яскраву палітру, утворену синьою, червоною, зеленою, жовтою барвами. Ще на початку ХХ ст. їх готували з кори, листя, квітів та плодів рослин.

Також українську іграшку з дерева декорували різьбленням профільним вирізуванням, випалюванням, розписом, а також поєднання цих способів. В українських дерев’яних іграшках відсутні способи суспільного замальовування поверхні й використання для цього фабричних ацетонової і олійних фарб, а також заклеювання папером.

б). Українська іграшка з дерева ще на початку ХХ ст. мала розгалужену типологію. Значну частину її становлять іграшки, які зображують людей, звірів, птахів.

Якщо ляльки привертали увагу дівчат, то фігурки коників були улюбленими іграшками хлопчиків.

Образ коня відноситься до одного із поширених у народній творчості й зокрема, в іграшці слов’янських народів. На думку вчених він пов’язаний з давніми язичницькими віруваннями. У пантеоні слов’янських богів, які одухотворювали сили природи, кінь символізував одного з наймогутніших богів – Хорса, Бога Сонця.

Однак у той час, коли фігурка коника зберегла ознаки середньовічних прототипів, сама іграшка зазнала суттєвих змін, передусім у композиційному вирішенні.

В Україні виготовляли фігурки коників, розміри яких дозволяли дитині гойдатися, сидячи верхи. Вони складені у міцну конструкцію з окремих вирізаних циліндроподібних об’ємів, що передають, голову, тулуб, ноги.

Анімалістичну тему в українській іграшці доповнюють фігури птахів. Часто фігури зображували голубів, ластівок. Їхні форми утворені плавними взаємопереходами об’ємів, що передають овальний тулуб, видовжену шийку, невелику піднесену до гори чи опущену до низу голівку з гострим дзьобом. М’якому плавному силуету фігурок відповідає гладко вкрита воском поверхня. Рідше вона розмальована тонкими, горизонтально-розташованиминими вздовж тулуба, смужками червоно і синього кольорів, які імітують пір’я. у пташок спинка вкрита плямами, шийка обведена двома пасками, а живіт і хвостик суцільно помальовані темно-коричневою фарбою, що також у стилізовані формі передає особливості і забарвлення пір’я і водночас декоративно її збагачує.

Фігурки пташок – “качечок” вони, як і коники розташовані на прямокутній підставці, але з двома коліщатами. Великі округлі крила з’єднані з тулубом й коліщатами за допомогою дротиків, таким чином, що при поштовхові держака, вставленого в отвір підставки можуть рухатися, сплескуючи немов під час польоту. Динамічній конструкції фігурок відповідає колоритний розпис – помальована у зелений колір голова, шия окреслена рядком білих цяток, немов разкою намиста, жовті крила обведені по контору червоною смугою з рядком білих крапок, тулуб жовтого кольору, довільно вкритий стилізованими листочками, наче пір’їнками.

Аналогічні за конструктивним рішенням іграшки походять з інших осередків Прикарпаття. Відміни між ними виявляються у пластичному трактуванні й оздобленні поверхні фігурок, зумовлені місцевими смаками та уподобаннями. Наприклад фігурка пташки має менші пропорції й вкрита суцільним шаром жовтої фарби, лише дзьоб та коліщата виділені червоною фарбою.

Своєрідністю вирізняється динамічна іграшка, що зображує пташок , які клюють зерна. Їхні умовно потрактовані фігурки, розташовані на круглій дощинці – основі, голівками до центру. Під дощинкою на нитках, прив’язаних до голівок, підвішена кулька, при похитуванні якої вони рухаються – то піднімаються вгору, то опускаються вниз, достовірно і в той же час гумористично нагадуючи метушливу повадку птахів.

До поширених типів звукових іграшок належать тарахкальця, вони мають вигляд ажурного кубика, настромленого на тоненьку поличку. Форму кубика складено з шести плоских дощинок, які розміщені перпендикулярно й з’єднані дерев’яними кілочками, так що утворюють посередині скриньку, залишаючи краї вільно розташованимиваними у просторі.

Це властиво надає формі тарахкалець ажурності. У середині скриньки знаходяться камінчики, які при струшуванні створюють різні звуки.

У традиційному середовищі тарахкальця подібно до деркачів, зберігали релікти магічних властивостей, які виявилися вірою у їхню здатність запобігати хворобі дитини, відвернути від неї зло.

На Прикарпатті були поширені сопілки. Вони були ретельно витончені,