прикрашені довкола тонкими різьбленими, або мальованими пасками. Також робились і моделі скрипочок, за формою подібні до своїх прототипів, мають видовжену резонансну скриньку-голосницю, шийку з головкою, закрутки для струн, іноді й самі струни та смичок. Скрипочки вирізняються багатством композиції розпису, які оздоблюють лицьові поверхні голосниць. Його основним мотивом виступають “колка” – концентричні кола з “ружами” посередині. Трапляються також варіанти розпису, в яких “кола” замінені “вербівками” – вигнутими галузками листочками та квітами. Усі ці мотиви гармонійно поєднані та добре вписані в округлі форми скрипочки.
Пошук нових мотивів пластичних рішень іграшок, продовжується і сьогодні.
Одним із нових мотивів і казкової своєрідності являється моя дипломна робота “Казка” – це є інтерпретоване відображення народної казки “Колобок”. В середовищі дана композиція викликає в глядача образ “реальної казки”.
Композиція розгортається на горизонтальній площині, на якій в “моїй казці” зображена подія. Головний герой співаючи біжить, йому допомагають думки. В той же час він знаходиться в одному середовищі з іншими, які хочуть спіймати його. Але парадокс в тому, що вони не можуть спіймати його – тільки крутяться навколо нього, а він не може втекти від них, лише тому, що всі вони в казці.
Композиція дипломної роботи складається із п’ятьох фігур (всі вони виконані в матеріалі). На вертикальному стояку, розміщений головний герой із своїми думками, який здатний крутися навколо своєї осі, що створює образ співучого та впевненого бігу. Інші фігури розміщені на горизонтальній площині, яка обертається навколо головного героя. Таким чином вона заставляє звірят постійно ловити його.
В загальному ми бачимо простодушного, доброго, веселого і невловимого головного героя. Натомість обжиті звірятка, виглядають цілеспрямовано. Неважко розгадати хитрий погляд лисиці, наївно-безпорядну злість вовка, спокій у безнадії ведмедя, і посмішку недотепного зайця.
Моя робота насамперед є виставково-споглядального характеру, а також може використовуватись в місцях призначених для дітей та в кімнаті кожної дитини зокрема.
Робота має приємний золотистий колір натурального дерева, тільки деякі елементи покриті прозорою аквареллю. В цілому робота опоряджена спеціальною пастою і має приємний матовий відблиск.
В пропорціях фігур, взятий принцип народної пластики, узагальнений об’єм тіла, для підсилення виразності голови.
Трактування образів довільне. Воно немає конкретної історичної визначеності і виходить тільки з особистого характеру кожної анімалістичної фігурки. Для графічного декорування фігур використано ільчате письмо та пластичне різьблення. Горизонтальна площина частково декорована.
За конструкцією запропонований твір можна віднести до нерозбірної рухомої конструкції. Дерев’яна конструкція приводиться в рух механічно за допомогою рухомих пристроїв.
Технологічний процес виготовлення запроектованого виробу має деякі особливості:
розкрій матеріалу на задані розміри;
отримання заготовки певного розміру з розрахунком отримання з них певних деталей.
Для цих деталей припуск дається по довжині і ширині, при чому потрібно врахувати, якщо деталь в подальшому не обробляється, то припуск взагалі не потрібний.
IV. Центрами виробництва дерев’яних іграшок є Косів на Івано-Франківщині. При їх виготовленні Косовські майстри надають перевагу токарному способові обробки дерева і прикрашають свої вироби багатокольоровим розписом, різьбою. Кому невідомі гуцульські сопілки нехитрі музичні інструменти й іграшки водночас, а також фігурки людей, птахів, звірят.
На Гуцульщині у зв’язку з розвитком бондарства був поширений бондарний іграшковий посуд – діжечки, цебрики, коновочки, бербениці, складені з тесаних клепок та стягнуті ліщиновим або смерековими обручами. Їхні мініатюрні розміри відповідають ігровому призначенню й водночас приваблюють достовірними, відшліфованими формами та оригінальним випаленим орнаментом, який опоясує поверхні іграшок. Його темно-коричневе забарвлення контрастує з чистим тлом дерева, підсилюючи красу та пластику форми. Як формою та і змістом ці іграшки впливають на почуття дитини, вчать її пізнавати світ умовною та багатою мовою традиційного мистецтва.
З Прикарпаття походять дерев’яні іграшки мороки – “шишки” зібрані з плоских профільованих дощинок. Поверхня морок завжди зберігає природній колір й текстуру дерева. Так довгі й тонкі у перерізі елементи творять витончену, майже невагому просторову структуру морок – “хрестів”.
Надзвичайно тонко модельовані гуцульські мороки – “вінки” з ажурною наскрізною структурою. В них маса наче втрачає вагомість і матеріальність, залишається межі просторових комірчин, гра порожнин, перехрещення граней. Утримує структуру вінка ледь помітна пластинка – “замок”. Якщо його видалити, то цілісно річ перетвориться на окремі елементи. За тим самим принципом складена морока – “шишка”. Її “розрихлена” форма легко асоціюється з сухою ялиновою шишкою.
Всі ці риси породжено технікою спрощеного, швидкого виготовлення іграшок, що задовольняють вимоги доцільності, у той же час вони є художньо досконалими, надають морокам вишуканого лаконізму, сили узагальнення й виразності.
Висновок.
Іграшка – пам’ять етносу нації, народу людства про своє історичне та доісторичне минуле. Її форма є однією з початкових субстанціональних форм щодо освоєння людиною навколишнього середовища.
Отже справа з іграшкою засвідчує, що в національній культурі немає нічого другорядного, такого, що можна оминути і не помітити. Все по-своєму головне і важливе.
Регіональні і локальні художні особливості виробів та предметів з дерева, насамперед залежить від художньої традиції, яка триває в часі й просторі.
Зараз стоїть потреба розвитку і вдосконалення, а також відновлення традицій та своєрідних витворів мистецтва. Бо скрут негараздів не обминув і це. Майстри долаючи потреби ринку втрачають власні традиції та своєрідність. А врешті-решт і своє “его”.
Я вірю, що ще не раз молоде покоління звернеться до українських традицій, казок, пісень, переказів. Не просто полюбить їх, а буде жити ними. Тоді мистецтво буде жити вічно.
Пригадую з розповіді моїх батьків, ріка, яка тече посеред мого села, текла рівно з дорогою, та з часом вона почала кудись