Сестра чину Судинок з монастиря у Крефельді (Західна Німеччина) – Вероніка видала монографію німецькою мовою під назвою “Писанки. Походження і значення українських писанок”. В цій праці авторка розмістила багато кольорових ілюстрацій українських писанок з колекції монастиря Студиток. Тут є 11 гуцульських писанок. Авторка поважала таланти гуцулів і зачисляла їх мистецтво до вершин українського народного мистецтва. Гуцульські писанки Вероніка ставить на перше місце.

Взагалі німці влаштовують по великих містах величаві біржі писанкарства, в яких бере участь більше, ніж 100 писанкарок. Присутні тут і українські майстри.

Типовим представником у писанкарстві діаспори є Олена Вінтоняк-Гриценко, що живе і працює в Німеччині. Писанкарством Олена Вінтоняк-Гриценко займається протягом багатьох років, чому сприяло захоплення вишивкою. Спочатку, розписуючи в геометричному стилі з орієнтацією на гуцульські та буковинські вишивки, вона прагнула вкрити виріб якомога дрібнішими формами – квадратиками, ромбами, трикутниками і трапеціями. В 70-і роки припадає її захоплення хвилястим меандром. Більшість писанок обведені по гострому й тупому кінцях дугастою смугою червоного кольору з жовтим меандром, а по центру круга – хрест, дерево життя, стилізована ялинка, трисвічник тощо. З часом художниця обводить ним і бічні поверхні – по вертикалі, діагоналі, або навхрест. У 80-і роки Олена Вінтоняк-Гриценко майстерно удосконалює композиції писанок, заповнюючи поверхню орнаментованими стрічками в найрізноманітніших варіантах. Складно визначити, яка система композиції є для неї характерна і якій вона надає перевагу. Класичні врівноважені композиції з двома перетятими навхрест кільцями змінюються поперечними писанками, а останні – поздовжніми кільцями з вкомпонованими квадратами, ромбами, трикутниками і зірками. Не дивлячись на велику кількість деталей, писанки не переобтяжені орнаментальними формами, що не здрібнені. Поверхня виробу має багато білих просвітів, що підкреслюють витонченість виписаних деталей.

Олена Вінтоняк-Гриценко вміло користується тлом. Довгий час ним була біля поверхня виробу, на якому чітко виділялись яскраві кольори розпису. Художниця любить не поступові м’які переходи, а різкі й контрастні зіставлення. При білому тлі вона надає насичений колір, а коли, за задумом, має бути ніжніший, то відділяє його тло чіткою темною лінією. Любов до контрастності привела її до використання в писанці чорного кольору. Вироби Олени Вінтоняк-Гриценко останніх років (кінець 80-х – початок 90-х) – це чудово згармонізовані композиції трьох класичних кольорів: білого, чорного і червоного.

Коли мова заходила про Україну, то французи, часто-густо мали на увазі Росію або вважали, що Україна – це частина російської території. Щоправда, французи старшого покоління мають уяву, що королева нашої держави Анна мала український родовід, а наша молодь знає, що в Україні урожайній землі, і там росте багато пшениці. Дехто з любителів мистецтва може назвати кілька прізвищ українських художників, життя і творчість яких були пов’язані з Францією, а жителі Тулузи можуть захоплено розповідати про українське музичне мистецтво. Але ніде правди діти, що на сьогодні французи майже не обізнані ні з історією України, ні з її мистецтвом. Тому й відкриття торік першої української виставки у великодні дні в Ліоні, на якій були представлені писанки з різних регіонів України, для жителів міста пройшло непомітно.

Виставку цю організувало товариство “Україна” з Києва та колишнє товариство “Франція-СССР”, яке зараз іменується як центр “Дружба”. Доцільно зазначити, що представляв виставку у Франції Голова Всеукраїнської Координаційної Ради з питань вивчення і відродження писанкарства, заслужений майстер народної творчості України пан Дмитро Пожоджук, який разом із завідуючою відділом образотворчого та декоративного мистецтва Українського Центру Народної Творчості панею Людмилою Гурою підготував надзвичайно цікаву експозицію писанок з різник теренів України: Слобожанщини, Бойківщини, Гуцульщини, Полісся, Поділля, Лемківщини. Найбільше сприяли в організації такої виставки в Ліоні від товариства “Україна” пані Раїса Собко, а з нашого боку, від товариства “Дружба”, пані Клер Жіменез. Коли до нас приїхав пан Дмитро Пожоджук з такою унікальною виставкою, довелося в центрі “Дружба” зняти частину російських експонатів з виставки-продажу і зробити в тих вітринах виставку писанок. За наполяганням пана Дмитра Пожоджука у вітрині нашого центру було виставлено і українські вишивки, а в головній вітрині вікон – карту України, плакат з портретом Тараса Шевченка, значки з портретами українських гетьманів, журнал “Писанка”. А через кілька днів центр “Дружба” прикрасив і український жовто-блакитний стяг.

Одним словом, експозиція сама по собі була цікавою, але люди на виставку не йшли. Хочу підкреслити, що при центрі “Дружба” діють курси вивчення російської мови, які ведуть чотири викладачі. То ж природно, що першими відвідувачами виставки українських писанок в Ліоні стали слухачі цих курсів. Пан Дмитро Пожоджук приїхав до Франції в гуцульському костюмі і вже з перших днів свого проживання в готелі “Ібіс” привернув до себе увагу французів.. До того ж він добрий оповідач, цікаво розповідав про історію України, народні звичаї, символіку писанок. І коли йому навіть дехто намагався заперечити, що це російська культура, він переконливо доводив своє.

Особливо цікавим був випадок, коли митець Дмитро Пожоджук пояснював старовинний український притаманний Гуцульщині елемент на писанці “граблі”. “Коли у нас була засуха – підкреслив він, - українці малювали на яйці граблі, щоб в такий спосіб викликати дощ. Зубці граблів нагадують краплини дощу...”. Опісля відомий у світі писанкар розвідав, що блискавка